Минуло 100 років, як у селі Мізин на Чернігівщині археологи виявили першу стоянку наших пращурів.

Знамениту Мізинську стоянку первісних людей випадково знайшов у 1907 році місцевий селянин.

— Мій прадід Сисой Кошель копав погріб, — розповідає вчитель-пенсіонер Михайло Філько. — Аж бачить —якісь дивні кістки. І їх багато. Він покликав священика. А вже той повіз їх у Чернігів.

Спочатку вони потрапили до керуючого справами Чернігівської губернської вченої архівної комісії, відомого краєзнавця Петра Добровольського. Він організував у жовтні перші розкопки у Мізині. Виявлені знахідки представлені у серпні 1908 року в Чернігові на ХІV Всеросійському археологічному з’їзді.

На них звернув увагу відомий вчений, приват-доцент Санкт-Петербурзького університету Федір Вовк. Його заінтригувало, що кістки мали сліди обробки. Після з’їзду він одразу продовжив розкопки. Його висновок був сенсаційним — у Мізині відкрито «справжню палеолітичну стоянку» первісних людей! З того часу її продовжували вивчати археологічні експедиції 1909, 1912—1914, 1916, 1930, 1932, 1954—1961 років та у часи незалежності України.

...Як жили на території Придесення прадавні люди?

Мізинську стоянку сучасні археологи датують 15000 роками. Вона лежала під крутим узвишшям поблизу берега Десни і мала площу 1200 квадратних метрів. Розкопано п’ять помешкань. Їх робили, як вігвами, із жердин, обтягнутих шкурами тварин. Усе це укріплювалося зовні великою кількістю кісток мамонта. На одне помешкання-намет діаметром 6 метрів, як з’ясовано, пішло їх аж 270 із 300 (інших тварин). А над стріхою висів тотем-череп вовка. Таке житло важило до трьох тонн. І це не випадково. Адже первісні люди жили в екстремальних умовах зміни клімату.

— У цей час танув льодовик, — повідомив професор Брянського держуніверситету Артур Чубур, який взяв участь у Мізинській науковій конференції до 100-річчя відкриття стоянки первісних людей. — Було багато води, озер. Тому люди селилися не біля самої Десни, а віддалік, щоб не змило. Багато мамонтів тоді вода захоплювала під час повеней, і їх, мертвих, прибивало до берега. Тому у цих місцях іноді знаходимо кладовища кісток.

Первісні люди на Мізинській стоянці виготовляли лише кам’яні та кістяні знаряддя праці — різці, скребки, вістря, «молотки», «сокири» (археологи знайшли понад 113 тисяч виробів, фрагментів з кременю!). Як усе це оброблялося без металу, важко сьогодні уявити. Але це було! Люди шили голками з кісток теплий одяг зі шкур, готували на вогнищі їжу, а у льохах зберігали запаси продуктів. Крім того, вони прикрашали своє тіло фарбами (знайдені запаси вохри), браслетами, намистом з черепашок, а ще, мабуть, танцювали під звуки примітивного музінструмента. Він був виготовлений з кісток мамонта, розписаних червоною вохрою хвилястими лініями. Археолог С. Бібіков свого часу визначив їх призначення для відтворення ударно-ритмічних звуків. Був знайдений і ударний молоток з рогу оленя.

Ще археологи розкопали шумовий браслет із бивня мамонта і красиво оздоблений візерунком-ромбом. Робили на стоянці й скульптурні фігурки — стилізовані жіночі постаті.

Первісні мізинці полювали гуртом на мамонта. Також поблизу їхніх жител знайдено кістки волохатого носорога, північного оленя, ведмедя, песця, коня, вівцебика, зубра. Тобто «меню» у мисливців було різнобарвним, але й ризикованим. Для полювання необхідно було мати неабияку силу й кмітливість.

Мізинська стоянка таїть у собі чимало таємниць. Їх розгадує уже понад сорок літ директор археологічного науково-дослідницького музею в Мізині Василь Куриленко. Він дійшов висновку, що первісні люди знали протокалендар.

— У 2005 році ми зробили поблизу музею розкоп, і я знайшов цікаву кістку ноги зубра, — каже дослідник. — На ній був зображений протокалендар. Такі його моделі знаходили й на розкопках 1908—1961 рр. Рисочки на кістках позначали зміну фаз місяця. Орієнтуючись по них, люди планували полювання, походи.

А ще, виявляється, у Мізинській окрузі було дуже багато кременю. На думку окремих дослідників, ця територія була його «столицею». Тому сюди сходилися за сотні кілометрів первісні люди — по матеріал для виготовлення знарядь праці. Адже без гострого кременю не вполюєш звіра, не розріжеш м’ясо.

...Одного дня стоянку з якихось причин раптово залишили. Може, люди рятувалися від негоди. Або знайшли краще місце для мисливства. Тисячоліття занесли стійбище чотириметровим шаром грунту. Нині розкопане дає поживу для науки. Великий імпульс для подальшого заглиблення в історію прадавнього населення дають ювілейні заходи, які відбулися у вересні в Чернігові, Коропському районі з нагоди 100-річчя відкриття Мізинської стоянки.

Мізин

Чернігівської області.

Фото автора.