Нащадок гетьмана звався Тугай-Беєм

Громадянин Канади Борис Скоропадський ще декілька років тому не знав, що він — рідний онук останнього гетьмана України. Лише нещодавно мама, відчуваючи, що не виживе після інфаркту, відкрила синові родовідну таємницю...

Рід Скоропадських — один із найдавніших на українських теренах. Йому вже понад сім століть, а свій початок бере ще від Мономахів. Перший яскравий сплеск цієї родовідної слави пов’язаний із Федором Скоропадським, який героїчно воював у війську Богдана Хмельницького і поліг смертю хоробрих у бою під Жовтими Водами. Надалі внук Федора Іван був гетьманом України у 1708—1722 роках. Однак чи не найбільше Скоропадських прославив Павло.

Він народився 1873 року і був вихований в козацькому дусі, в повазі до української культури і традицій. Став наймолодшим генералом Російської імперії. А у 1918 році генерала обрали гетьманом України, яку він прагнув захистити від більшовиків. Утім, обставини склалися так, що Скоропадський змушений був відректися від очільництва Гетьманату, емігрувати за кордон. Прожив у Баварії до 1945 року. Усі діти гетьмана (а одружений він був з Олександрою Дурновою — дочкою відомого царського генерал-ад’ютанта) — Марія, Єлизавета, Данило (крім хворого Петра), а згодом наймолодша Олена Скоропадська-Отт — самовіддано працювали на українську справу. Як і їхній батько. А загинув Скоропадський випадково і безглуздо, коли, їдучи машиною, потрапив під бомбардування авіацією союзників.

— Про останнього гетьмана України я змалечку багато знав із книжок, — розповідає Борис Данилович Скоропадський. — І звістка про те, що він — мій рідний дід, стала справжнім шоком. Про це дізнався від мами, коли вона, тяжко хвора, зізналася, що далі вже не може приховувати таємницю. Врешті, як з’ясувалося, всю правду мені мав розказати дядько Порфирій Силенко, котрий служив разом із Павлом Скоропадським, потім у Лондоні був секретарем і консультантом його сина — Данила Скоропадського — і доклав чимало зусиль для мого виховання. Але мав розказати тоді, коли я стану дорослим. Утім, не встиг — раптово помер. А мама довго не наважувалася це зробити, все вичікувала нагоди.

— Загалом у мами та батька спільне життя не вельми склалося, хоч його можна сповна назвати дивовижною історією романтичного кохання, — продовжує внук гетьмана. — Тут відіграла свою роль політична доцільність, або ж доцільність династичних шлюбів. Кохаєш одну, але заради вищих цілей готовий одружитися з іншою. Моя мама, Олександра Тимченко, була дуже красивою і розумною жінкою. Її з Данилом Скоропадським у Лондоні познайомив дядько Порфирій Силенко. Молодята довго виявляли прихильність одне до одного. Але чомусь сталося так, що Данило Скоропадський обручився не з нею, а з Галиною Мельник-Калужинською. Розчарована мама (на той час вона була вагітна) за допомоги та поради Силенка виїхала до Канади. Цікаво, що одразу після мого народження, у квітні 1956 року, батько на короткий час приїздив у Торонто, щоб подивитися на мене. Він і наполіг на тому, щоб мою появу на світ тримали в секреті. Мотивація — тодішні неспокійні часи.

— Зрештою, сам батько від замаху не вберігся: 22 лютого 1957 року (до речі, через десять днів після заручення з Галиною Мельник-Калужинською) його отруїли. На той час мені було десять місяців. Отож мама, дізнавшись про отруєння й усвідомлюючи небезпеку, яка нависла над сином, дала мені дівоче прізвище своєї матері — Тугай-Бей, з яким я прожив аж до того часу, коли трохи відкрилася правда про батька, — розповідає Борис Скоропадський.

Стосовно інших нащадків останнього гетьмана України, то після його смерті гетьманство перебрала на себе його старша сестра Марія, після неї через три роки — сестра Єлизавета. У 1976 році, по смерті Єлизавети, наймолодша, Олена, цю справу вже не продовжувала й оголосила себе поза політикою. Вона живе у Швейцарії, вийшла там заміж і стала фрау Отт. Має двох доньок, які не знають української мови і українками себе не вважають. Отож, по суті, гетьманство саме на Олені спіткнулося. Правда, Скоропадська-Отт написала німецькою мовою книжку спогадів «Остання з роду Скоропадських», яку 2004 року українською видано у Львові, тим самим зробивши свій внесок у славну історію.

— Щодо мене, то вважаю: було б соромно, якби я, знаючи, хто я є, сидів би в ситій Канаді і тільки й хвалився тим, що я внук знаменитого українця. Отож останнім часом я активно взявся за дослідження історії України початку XX століття й сучасної. Нині мій головний обов’язок — розкрити історичну правду і розвінчати свідомо сконструйовані міфи та стереотипи, — розповідає про свої плани Борис Скоропадський. — Для цього об’їздив різні європейські терени. Поселився в Києві. В Івано-франківському видавництві «Просвіта» уже видали мою книжку «Міфи та уроки Другого Гетьманату», де я керувався філософським правилом: «Пізнай правду, і вона тебе визволить».