Єгиптяни і Теукри

Перша вийшла на світову арену Мезинська архаїчна (мисливсько-збиральницька) цивілізація, яка була локалізована в районі населених пунктів (сіл): Мезин (Чернігівщина), Гінці (Полтавщина), Добраничівка (Київщина), Кирилівка (Київ), Межирічі (Черкащина). Тут наші предки вперше в історії людства поклали до світової скарбнички зразки знаменитого мезинського орнаменту (мотиви меандру), унікальні статуетки «жінок-птахів», перший у світі музичний ансамбль.

Геологи підтвердять, що аж до Х тис. до н. е. на території Північної Європи та Росії були льодовики товщиною у 2—3 кілометри. В Єгипті, Малій Азії та Середземномор’ї перші аналогічні стоянки мисливців і збирачів з’являються лише у VІІІ—VІІ тис. до н. е.

А по Україні вже в ХХ—ХІІ тис. до н. е. ходили мамонти, на яких полювали мисливці, що після вдалого полювання насолоджувалися торохтінням на мамонтових кістках перших музик планети.

Потрібні факти? Завітайте до краєзнавчих музеїв у Донецьку, Луганську чи Вінниці, де ті мамонти стоять у повний зріст. Такий точно український мамонт, знайдений на початку минулого століття на Сумщині, стоїть і в зоологічному музеї Санкт-Петербурга...

Отже, Україна — батьківщина мамонтів, а не слонів, як кепкують наші «друзі», мало обізнані із світовою історією...

Згодом «якось випадково» в Шумері (Сумері/Самарі(?) з’являється цивілізація Мес(з)опотамія, у Малій Азії — країна Мізія, а на Балканах — Верхня і Нижня Мезія (відповідно — території Іраку, Туреччини, Угорщини, Румунії, Молдови, Сербії). А в Росії (як зійде льодовик) з’являється річка із знову-таки «випадковою» назвою Мезень (впадає в Біле море), а на ній — і місто Мезень...

Запорізька Шу-Нун (ХІІ—ІІІ тис. до н. е.) і Трипільська Енеїда (VІ—ІІІ тис. до н. е.)

Цивілізація Шу-Нун (Кам’яної Могили, ХІІ тис. до н. е.), яка отримала свою назву від найдавнішого храму планети, розташованого в Україні, випереджає хрестоматійний за західними підручниками анатолійський Чатал-Гююк (VІІ тис. до н. е.) щонайменше на 5 тисяч років!

Як довів шумеролог А. Кифішин, «...приазовські тексти не лише більш архаїчні за знаковою суттю, а й значно змістовніші. Те, що в них викладено сюжетно, з низкою специфічних деталей, в Чатал-Гююку зведено до коротких формул». Отже, за свідченням вченого, Кам’яна Могила «...була «метрополією» і Шумера, і багатьох інших центрів «писемних культур».

Московський сходознавець Л. Васильєв зазначив, що шумери з’являються в Месопотамії на рубежі V—ІV тис. до н. е. і розмовляють мовою, яка «...значно відрізняється від групи семітських мов, поширених серед більшості древніх мешканців близькосхідної зони».

Його колега Е. Церен додав, що корінні шумери були негроїдного типу, а в царських могильниках поховані особи «нордичного» типу, яких в останню путь «чомусь» проводжали на санях (як, до речі, і перших єгипетських фараонів). Така ось національна шумерська традиція, згідно з якою в середні віки ховали і князів Київської держави.

Археологи (В. Клочко та ін.) довели, що Трипільська цивілізація є материнською по відношенню до археологічних культур Анатолії (Троя), Сирії, Кіпру, Сардинії, Греції та Єгипту.

Це й не дивно. Аналіз доісторичних еллінських та римських карт показав, що після українського Трипілля (VІ—ІІІ тис. до н. е.) в Азії, Африці та Європі з часом з’явилося декілька міст з аналогічною назвою — Триполіс: Каппадокія (І ст.), Фінікія (І—ІІ ст.), Лівія (ХІІ ст.), Мальта (ХІІІ ст.).

Цікаво, що на місці сучасної столиці Лівії міста Тріполі у І ст. розташовувалося місто Ея. До речі, на території нинішньої Росії і досі протікає річка Єя і стоїть місто Єйськ, які в ці само часи належали скіфсько-еллінському Боспорському царству.

Українці можуть цим пишатися, оскільки столиця цієї потужної держави була в українському Криму (Керч).

Тут, очевидно, варто нагадати, що:

1) середньовічний ісландський історик С. Стурлусон «чомусь» називав Європу Енеєю (від Шу-Нунського Бога-творця Енліля(?);

2) мідно-кам’яний вік (що збігається з розквітом Трипільської цивілізації) називається енеолітом;

3) цар українського племені троянців (Теукрів), що заснували Рим і розвинули римську державність, мав ім’я Еней (перекладається з латини як «мідний, бронзовий»).

Якщо зауважити, що назви річок зазвичай старші за назви міст, збіги видаються, на перший погляд, «дивними»: де Азовське море і де Північна Африка!..

Але коли таких випадковостей багато, це вже — закономірності:

1) римляни називали своїх предків-троянців Теукрами (Те — з грецької означає Бог, а укр — країна);

2) історик Геродот у своїй «Іліаді» згадує воїна Теукра (котрий називає Гектора, сина царя Пріама, «скаженим собакою»);

3) археологи (В. Клочко) довели, що Троя є спадкоємицею матеріальної культури Трипільської Енеїди;

4) філологи (А. Кифішин) засвідчили, що Троя «запозичила» елементи своєї релігійно-філософської культури Стародавньому Єгиптові та Античній Греції.

Отже, ми маємо всі підстави для висновків, що найдавніші українські цивілізації були метрополіями провідних цивілізацій планети, які стартували починаючи лише з ІІІ тис. до н. е. (Шумерська/Самарська, Єгипетська, Перська, Індська, Еллінська, Римська і т. ін.).

Єгипетські володіння українських скіфів

Римський історик Помпей Трог (І ст. до н. е.) «чомусь» писав: «Скіфське плем’я завжди вважалося найдавнішим, хоча між Скіфами і Єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...».

Історики зафіксували, що приблизно 3100 р. до н. е. в Єгипті виникає загальноєгипетська держава, одним із перших царів якої стає Менес. Він будує фортецю Біла стіна (Мемфіс, нині — Каїр) із храмом Хет-ка-Пта — (Палац Духа Птаха). Грецькою ця назва звучала: «Ейгюптус» — Єгипет. Згодом назва столичного храму розповсюджується і на назву країни загалом.

Саме за правління царя Менеса (чи не від пеласгійського слова мена — купець, міняла(?) в Єгипті почалося літописання. А назва головного єгипетського храму Хет-ка-Пта звучить дуже вже по-українські: «Хатка-Птаха», чи не так?..

Власне кажучи, дивуватися й нема чому. За свідченням відомого єгиптолога Ж.-Ф. Шампольона, мова єгипетських коптів (цей корінний єгипетський етнос сформувався під впливом кушанів, шумерів та інших праукраїнських племен у VІ—ІІІ тис. до н. е.) дуже споріднена із староскіфсько-сколотською мовою.

І ще декілька «випадковостей» для роздумів: на Чернігівщині (що була одним із центрів Мезинської архаїчної цивілізації) і досі є місто Мена і село Копти, стародавні єгиптяни у VІ—ІІІ тис. до н. е. широко використовували в єгипетських храмах праукраїнську символіку — лелеку (білого птаха), а сучасні єгипетські копти і донині готують своїх священиків в українських семінаріях у Канаді...

Наступники царя Менеса (якого Геродот називає об’єднувачем Єгипту) теж, за свідченням О. Крижанівського, мали не єгипетські імена. Згодом вони були змушені поступитися владою місцевим елітам.

Але через тисячу років ситуація повториться. Після завоювання у ІІ тис. до н. е. Нижнього Єгипту гіксосами (гіг-саками, яких вважають скіфами) протягом чверті тисячоліття тамтешні фараони мали такі собі «єгипетські» імена: Киян, Шишак, Любарн, Гузій, Мина, Вусирод, Гор, Пітана, Телепін, Тудалій, Укрмир.

Етнонім гіксоси сучасні єгиптологи перекладають як «володарі чужоземних країн». А судячи із викарбуваних на пірамідах зображень (гробниця фараона Херемхеба, ІІ тис. до н. е.), можна зробити висновки, що вони дуже схожі своїми «оселедцями» та рисами обличчя на трипільців-аріїв (ІІІ тис. до н. е.), київських дружинників князя Святослава (переможця Хозарії, ІХ ст.) та козаків (ХІV ст.).

Зважаючи на те, що гіксосам довелося побудувати 625-кілометровий захисний мур між їхньою столицею Аваріс і фортецею Геліополь (зверніть увагу на арійсько-еллінські назви фортець), перебування гіксосів на Єгипетщині, так само, як і їх праукраїнських попередників (пелазгів/лелек) не було безхмарним.

Гіксоси (кшатрії) в Єгипті (як і арії-брахмани в Індії) не родичалися з місцевими тубільцями, але потрапили під сильний вплив аборигенної єгипетської культури, а потім і взагалі були змушені поступитися владою.

Загалом І. Кузич-Березовський писав, що єгипетська державність і колонізація Палестини були здійснені під впливом цивілізацій кушанів і шумерів/самарів (що разом «ходили на Єгипет»), а самі кушани (як і сумери/самари. — В. Б.) були трипільцями.

Судячи з їхнього фенотипу (високі, світлоокі, русяві), одягу (ходили у вишиванках та «гуцульських» шапках), мови, церковної архітектури (церкви звалися ступи, бо будувалися ступенями(?), це відповідає істині.

Про українських і єгипетських богів

Візантійський хроніст Малали (V—VІ ст. н. е.) писав: «Гефест... встановив одному мужеві одну жону мати, а жінці за одного чоловіка виходити заміж... Через це прозвали його Сварогом (відповідник Зевса. — В. Б.) і звеличували його єгиптяни. А після цього царював син його на ймення Сонце, що його звуть Дажбогом...».

Цікаво, і чому це єгиптяни мали царів, імена яких дивним чином збігалися з іменами праукраїнських богів?.. До речі, варто звернути увагу і на власне єгипетських богів. У Стародавньому Єгипті домінували два потужні жрецькі клани, котрі обслуговували храм Бога Сонця Ра (Ора(?) і храм Хет-ка-Пта («Хатка-Птаха»(?).

Фараони всіляко підтримували релігійність пересічних єгиптян з метою зміцнення своєї влади. Починаючи з фараонів V династії (середина ІІІ тис. до н. е.) вони включили до своєї титулатури частку «син Ра». А може, «син (О) Ра», котрий водночас вважається Прабатьком українців?..

Нагадаємо також, що солярний культ простежується в міфології Кам’яної Могили VІІІ—VІІ тис. до н. е., котра істотно вплинула, як писав А. Кифішин, на релігійно-міфологічну систему і Стародавнього Єгипту.

Можливо, і це «випадковість», але Голубий Ніл починає свій шлях в горах Ефіопії з озера Тана. Нагадаємо, що Тана (Тана-їс) — стародавня назва Сіверського Донця і Дону. Та й у назвах Дніпра (Дана-пріс), Дністра (Дана-стер) звучить той самий зміст.

У стародавньому епосі «Рігведа» (який повернувся до нас з індійської діаспори трипільців-аріїв), так само як і в давньоукраїнській міфології, Дана — ім’я жіночого водяного божества.

До речі, річки з назвою Дон (Тана) протікають у Франції (Дон, Улдон, Родан), Англії (два Дони та Уїмблдон) та в Індії (Дон — приток річки Крішна), але це окрема тема для подальшої розмови...

Про скіфів і Теукрів

Наостанок розставимо всі крапки над «і», навівши інформацію грецького історика Геродота, котрий не знав у Греції «жодного видатного філософа, який не був би скіфом».

Хто ж такі ці скіфи-георгії? У своїй книжці «Терпсихора» Геродот називає їх нащадками древніх і славних Теукрів (тобто скіфи-георгії були найстаршими серед скіфів)!

Виходить, що Теукри і є ті самі скіфи, які, за твердженням римського історика Помпея Трога, старші за єгиптян!

Отже, українці з повним правом можуть вести свій родовід із стародавнього племені Теукрів, яке принесло свою цивілізаційну спадщину і в Трою, і в Шумер, і в Єгипет, і в Грецію. І відбулося це щонайменше 5 тисяч років тому!

ВАЛЕРІЙ БЕБИК, доктор політичних наук, проректор з інформаційно-аналітичної роботи Університету «Україна».