Нині з теми голодомору знято заборону. Я ж хочу розповісти про те, як третину сторіччя тому на Сумщині ми збирали інформацію про голод, коли така діяльність вважалася антирадянською і за неї можна було одержати кілька років ув’язнення.

1967 року я став науковцем Роменського краєзнавчого музею. Тут доля звела мене з багатьма ентузіастами краєзнавства. Серед них був Феодосій Сахно з містечка Сміле, 1911 року народження, нині покійний. Саме від нього я найбільше довідався про великий голод 1933 року в Україні — Феодосій Іванович пережив його.

Ця тема тоді замовчувалася, і ми, розуміючи загрозу втрати цінної інформації, адже очевидці поступово вимирали, почали збирати матеріали про голодомор. В архіві музею збереглися газети тих років, і навіть за ними можна було уявити масштаби трагедії. Бо коли в газетах того часу друкувалися реляції про те, що, наприклад, колгосп імені Леніна виконав 11 річних планів, то не важко здогадатися, що з того села вже вимели все. Повідомлення ж про те, що, наприклад, голова колгоспу «Перше травня» розстріляний за зрив хлібозаготівель (друкували в газетах і таке), свідчили про методи, якими більшовики домагалися виконання планів отих самих хлібозаготівель.

Очевидці трагедії повідомляли й подробиці. Так, колишній голова колгоспу із села Плавинище Холоша розповів, як мордували його в НКВС за невиконання плану розкуркулення. Житель Смілого Микола Бойко розповідав, як його засудили на 25 років лиш за те, що він, тракторист, дозволив своєму помічнику, дванадцятирічному хлопцю, взяти жменю посівного зерна, щоб врятувати від голодної смерті матір — вдову червоноармійця. Дорогою з поля хлопчину спіймали. Він сказав, що йому дав зерно дядько Микола Бойко, й того арештували просто в полі. Між іншим, зерно хлопчина взяв без відома Бойка, але той не сказав цього на суді, щоб врятувати хлопця, його сестру і матір.

...Звісно, нашу діяльність помітили, й скоро довелося мені бесідувати з начальником Сумського облуправління КДБ полковником Чепаком. Він пояснив суть моєї «антирадянської діяльності»: «Що ти розповідаєш мені про тридцять третій! — сказав він. — Я народився в Яготинському районі і сам хлопчаком ледь не вмер з голоду, наше село майже все вимерло. Так що не треба мене в чомусь переконувати, я той голод пережив. Але зрозумій — не було постанови Політбюро ЦК партії про голод 33-го! Не було. Отже, офіційно і голоду не було. Значить, ти збираєш і поширюєш наклепи про радянську дійсність, за що передбачено покарання в кримінальному кодексі».

Ця досить м’яка розмова-попередження (чекістською мовою — профілактика) відбулася десь у 69 році — так з’явилося ще одне свідчення очевидця, полковника КДБ Трохима Павловича Чепака.