Про що мовчить звягельський дзвін

У Новограді-Волинському так заведено: після того, як молодята обмінюються обручками, вони йдуть у сквер на високому березі Случі, за Палацом культури імені Лесі Українки. Біля фортеці до високих стовпів підвішено дзвін. Тут, під об’єктивами відеокамер, молоде подружжя проводить перші найщасливіші хвилини подружнього життя (на знімку). Дзвін — символ Новограда-Волинського, колишнього Звягеля.

Легенди та версії

А чому саме дзвін? Є легенда. Колись, дуже давно, Случ була судноплавною. А біля поселення, що виникло на її крутих берегах, кораблі, які пливли вночі, часто розбивалися об скелі. От люди й натягнули через річку канат, підвісили дзвони. Чіплявся за нього щоглою корабель, гуло подзвіння, застерігаючи про небезпеку. Від слова «звягати» — «дзвонити» й назвали це місце Звягель, це означало те саме, що й Звенигород.

Інша легенда пов’язана з тим, що раніше тут видобували багато заліза, довкола лунав гучний передзвін ковальських молотів. В основі переказу — слово «звягати».

Є й гіпотеза дослідника, який захоплюється санскритом. Львів’янин Василь Кобилюх стверджує, що давня назва Новограда-Волинського складається зі слів «звя» — святий, і «гель» — сонце. Більшість населення Європи говорить мовами, що, як і наша, входять до індоєвропейської групи, і корінь «гель», нами втрачений, там можна зустріти у назвах багатьох міст.

Легенд і припущень чимало. У Новограді-Волинському обрали найромантичнішу версію — ту, що з кораблями, і включили дзвін до міського герба разом із двома срібними схрещеними пір’їнами у вигляді літери «У», як нагадування про те, що місто — батьківщина Лесі Українки, а також із шаблями — символом визвольної боротьби українського народу XVІІ століття, половинкою двоголового орла (у 1795 році, після приєднання до Росії, Звягель за велінням Катерини ІІ став Новоградом-Волинським).

Отже, в гербі — мало не вся історія міста. Для повноти картини бракує хіба що полум’я. Того самого, в якому згорів літописний Звягель. Було це 1257 року — 750 літ тому. Нещодавно новоградволинці відзначили цю дату.

Чому спалили Звягель

А хто й чому зруйнував Звягель? Про долю літописного Іскоростеня (нинішнього Коростеня) знає кожен школяр — про отих легендарних голубів та горобців, з допомогою яких княгиня Ольга спалила місто. А чому не увійшла до підручників трагедія Звягеля? Мабуть, не тільки через те, що літописні дані про це скупіші і не мають таких барвистих описів, як про Іскоростень. Похід Ігоря по данину і помсту княгині Ольги легко пояснити обуренням народу непомірним податковим тягарем. А як пояснити знищення Звягеля Данилом Галицьким?

У викладі М. Грушевського події подано так: «Данило власними силами рішився почати війну з татарами... воював підвладні татарам громади над Случчю і Тетеревом. Громади не піддавалися, а піддавшися, наново відпадали. Данило боявся, що як не здавити сього руху, то він може зовсім зруйнувати політичне життя України, взявся знищити його. Не спинився перед суворими карами. Палив непокірні міста, віддавав людей у неволю. За поміччю литовського князя Міндовга збирався йти далі до Києва».

Сучасний археолог Б. Звіздецький, який проводив розкопки на попелищі давнього Звягеля, реставрував ті події так: «Відбивши спробу монгольського темника Куремси захопити важливий у стратегічному відношенні Кременець, Данило Галицький задумав грандіозний похід на Київ з метою об’єднання всіх земель Правобережжя. Проте несподівано для себе наштовхнувся на відчайдушний опір князів Болоховської землі і деяких міських осередків Київщини. Серед останніх згадується і Взвягель (Звягель), який становив собою форпост Київського князівства на його західних рубежах. Заручившись підтримкою великого князя литовського Міндовга, Данило Галицький у 1257 році зі значними силами обступив непокірний Звягель і після запеклої битви оволодів ним. Жителі міста, які вціліли, були забрані в полон і поділені між переможцями, а саме місто спалене. Факт його тотальної руйнації підтверджують і літописні джерела. Так, коли війська Міндовга, які запізнилися на допомогу Данилу, підійшли до Звягеля, то, як повідомляє літописець: «... не побачили нічого. Тільки головешки тліли та пси вили на городищі».

1888 року Д. Іловайський в «Истории России» писав, що Данило Галицький спалив Звягель, а жителів його забрав у полон — за те, що вони «... заперли свои ворота пред галицким королем. Любопытно, что в эту эпоху нашлись русские города, предпочитавшие зависимость от татар господству русского князя».

Справді, цікаво. Можливо, відгадка в словах Іпатіївського літопису, де вперше згадується Звягель та описується похід Данила Галицького проти «людей, сидящих за татари», тобто тих міських осередків, які сплачували данину монголо-татарським завойовникам. А йшлося насправді про те, кому і скільки вони платитимуть. І ті, хто правив тоді у Звягелі, вважали, що краще мати справи з чужинцями...

Археологам на радість, нам — для роздумів

Дослідники довго були переконані, що археологічним еквівалентом стародавнього Звягеля є те місце на лівому березі Случі, де була колись фортеця, нині там центр сучасного Новограда-Волинського. Дослідження експедиції Інституту археології АН України під керівництвом Звіздецького засвідчили, що найдавніші нашарування датуються тут не пізніше кінця ХV століття. Отже, це не першооснова міста. Тому увагу археологів привернула група пам’яток за 5 кілометрів від міського центру — на правому березі Случі. Це два городища та велике неукріплене селище між ними. Розкопки 1988 року показали, що основні нашарування тут насичені лише пам’ятками давньоруської матеріальної культури ХІІ—ХІІІ століть. Обидва городища знищено в середині ХІІІ століття. Майже у всіх житлах знайдено кістки людей зі слідами насильницької смерті.

На радість археологам, тут люди вирішили більше не селитися. Це полегшує пошуки. На обох городищах є знахідки, які датуються ІХ—Х століттям. Отже, поселенням більше тисячі літ. Серед найцінніших знахідок — пам’ятки національного значення: діадеми з колтами і перстень, зображення на якому нагадує тризуб.

А про те, що вік міста значно більший за літописні 750 літ, свідчать знайдені в околицях Новограда-Волинського грецькі вироби та римські монети І—ІІ століть нашої ери. Дослідники твердять, що й справді тут пролягав торговельний шлях від Чорного до Балтійського морів. Іноземці на човнах-однодревках піднімалися Гіпанісом (Південним Бугом), далі пливли притокою Бугу — Бужком, затим волоком тягнули човни до верхів’я Случі і вже по цій річці рухалися до Прип’яті й далі.

Знання історії рідного краю міський голова Микола Боровець та актив Новограда-Волинського вважають першоосновою виховання патріотизму. Тому матеріали міжнародної науково-краєзнавчої конференції, присвяченої 750-річчю першої літописної згадки про Звягель, видано двотомником. Завдяки сучасним інформаційним технологіям ознайомитися з ними може кожен, хто має доступ до Інтернету: їх розміщено на сайті міськради. Видано й популярні книги про історію і сьогодення Новограда-Волинського.

Про увагу до минувшини свідчить і таке. У зв’язку з ювілеєм уряд виділив Новограду-Волинському 8 мільйонів гривень. Найбільше їх пішло на ремонт доріг, будівництво школи, реконструкцію парку і стадіону. А 80 тисяч вирішили спрямувати на продовження археологічних розкопок літописного Звягеля. Тут мріють створити археологічний заповідник на древньому городищі, зробити Новоград-Волинський привабливим для туристів. Про підтримку таких ініціатив заявили під час святкувань і віце-прем’єр Дмитро Табачник, і голова облдержадміністрації Юрій Павленко. А серед подій свята було і театралізоване дійство «Відлуння віків» на літописному городищі.

...Повернімося і ми подумки на 750 літ назад. Ще раз згадаємо: Данило Галицький ішов на Звягель, заручившись підтримкою литовського князя. А звягельці опиралися, бо хотіли бути під татарами. У результаті — руїна. А трохи ближче до наших днів? Після смерті Хмельницького одні гетьмани прислужували Росії, другі — Польщі, треті — Криму. В результаті маємо період, який увійшов в історію під назвою Руїна. Сьогодні деякі політичні лідери сидять у своїх кабінетах, як оті, що «седяше за татари». Невже історія нічого не вчить?

Житомирська область.

Фото автора.