Ки-Я(А)нська (У)країна

В публікації «Глобальна українська цивілізація» (див. «Голос України», 06.06.2007) ми вже писали про тисячолітнє коріння української цивілізації, про що свідчить присутність на українській території найдавнішого в світі храму Кам’яної Могили (ХІІ—ІІІ тис. до н. е.), протодержавного утворення Аратти, писемності та міфів, що стали основою майже всіх світових релігій планети.

Про Киян

Окремо варто поговорити і про найстарішу українську правлячу династію укрів-Киян, котра обірвалася з перехопленням у них (Аскольд, Дір) в ІХ ст. політичної влади русами...

Історики твердять, що в Стародавньому Шумері та Єгипті було місто Киян. ХV династію фараонів-гіксосів (ІІ тис. до н. е.) заснував Х(К)иян (після нього правили такі собі єгипетські володарі — Шишак, Любарн, Гузій, Мина, Вусирод, Гор, Пітана, Телепін, Тудалій, Укрмир).

В Хорезмі (напередодні його завоювання перським царем Дарієм) правила династія Кеянідів. Столицею Мьянми (Бірми) у ІІІ—ІІ тис. до н. е. було місто Киянг, а грошовою одиницею — кият.

Окрім українського Києва, якому щонайменше 6—7 тис. років (тут були розташовані ще трипільські поселення!), є села з подібними назвами й у Польщі: Києво, Києвиця, Київська Воля, Кияни, Киї, Києв, Києвиці, Києвець. Місто Кийов є в Чехії, село Кияни в Литві, село Києв в Угорщині, в Сербії є селище Києво — в багатостраждальному краї Косово, а в сербській Лужиці — село Кий.

Загалом же ми маємо вражаючий перелік територій, пов’язаних із Киянами: Європа, Африка (Єгипет), Близький Схід (Ірак, Іран), Центральна Азія (Узбекистан), Індокитай (М’янма).

Але чому «Кияни»? Звернімося до міфології Кам’яної Могили, розвинутої у міфах Шумеру. Вона свідчить, що з води первинного А(О)киану піднялася гора Киан, в якій зародився бог-творець Енліль. Останній розділив Ки (Землю) і Ан (Небо).

Схоже на те, що наші пращури вкладали в слово «Ки-я(а)н» інший зміст, аніж ми, оскільки ними правила однойменна династія, започаткована богом-творцем Енлілем.

У Стародавньому Шумері, за даними Леоніда Васильєва, система адміністрації була тісно пов’язана з культом бога неба Ана (ІV тис. до н. е.). Храм на його честь був місцем суспільного управління (на чолі з верховним жерцем), здійснення релігійних обрядів, зберігання продовольства, центром ремісництва (металургії бронзи).

До речі, ісландський історик ХІІ ст. Сноррі Стурлусон у своїй праці «Сага про Інглінгів», де йшлося про вихідців з Ольвії (Миколаївська область), котрі правили в Європі протягом І-ІХ ст. н. е., чомусь називав Європу Енеєю («Країною Енліля»).

Та й ім’я «моторного парубка» Енея, нащадки якого, за римським істориком Титом Лівієм (І ст. н. е.), заснували Рим, напевно, пов’язане з цим словом.

Загалом виходить, що приблизно з VІ тис. до н. е. у індоєвропейському світі починає формуватися теологічна конфедерація країн (де правили жерці — укри) — Священна (У)країна. За тогочасною практикою релігійним та, напевно, й адміністративним центром (У)країни стає релігійно-науковий комплекс Кам’яна Могила.

Тож ми не можемо погодитися з перекладом сучасної назви України як «окраины» (московської чи азійської) з таких причин:

1. Льодовики ніколи не переривали життя в Україні, і вона протягом щонайменше 20 тис. останніх років була центром цивілізації.

2. Найстаріший храм планети Кам’яна Могила розташований в Україні, а храми завжди зводили в центрі обслуговуваної ними території, оскільки вони були місцем суспільного управління та здійснення релігійних обрядів.

3. Доведено, що наші пращури (трипільці/арії) протягом VІ—ІІ тис. до н. е. активно розселялися у світі і, прийшовши в інші краї, не могли (чисто психологічно) називати свою прабатьківщину «окраиной».

4. Слово «окраина» — російського походження, а російська мова, як відомо, почала формуватися лише з ХІV—XV ст. н. е., а праукраїнська цивілізація нараховує більше 20 тис. років.

5. В українській мові немає слова «окраина», проте є — «околиця», і якби мешканці України прагнули підкреслити саме географічно-прикордонний характер своєї держави, вона носила б назву «Околітія»...

Продовжуючи етимологічний аналіз назви «Україна», варто звернути увагу на корінь «країна» (страна — російською, state — англійською). На Балканах (неподалік від населених пунктів Кий і Києво) і досі є адміністративно-територіальна одиниця Сербська Країна. А в середні віки були відомі такі князівства, як Словенська Крайна і Войнова Крайна, що входили до складу Священної Римської імперії. Отже, слово «країна» є доволі поширеним у Європі і має дуже давне походження.

А якщо згадати знайдені Анатолієм Кифішиним у кам’яних архівах Шу-Нун згадки про «священні таблички Um (Ум)», назва «Україна» цілком виправдано може розглядатися як «У(м)країна» — «Країна священних текстів» або «Священна країна».

На присутність аріїв в Азійсько-Тихоокеанському регіоні вказують санскритські назви індонезійських островів Суматри (на санскриті — «океан») і Яви («острів вівса») та країн: Малайзія («гора»), Сінгапур («місто лева»), Непал («житло біля підніжжя»), Бутан («межа Тибету»)...

В Сирії є річка Оронт, у Стародавній Мідії була гора Оронт. За твердженням З. Рагозіної (1903 р.), «мідяни самі себе називали арійцями..., так називали їх і сусіди, і піддані...»

Геродот зазначав, що в Мідії жили: «туземці», «кочовики», «ті, хто живе в шатрах» (кшатрії?), «власники ґрунту», «арізанти» і «маги» («атравани»).

Залишилися арійці панівною верствою і в правонаступниці Мідії — Персії. З. Рагозіна доводить, що цар Персії (Кір) Куруш був арієм і походив зі стародавнього арійського роду «куру» із Північної Індії, який дав багато героїв-царів.

Отже, перський цар Куруш не був персом... Епізод, скажете ви. Можливо, але як тоді пояснити, що перський класик Фірдоусі (940—1020? рр.) у поемі «Шахнаме» писав, що легендарний герой — Рустам, котрий жив у незапам’ятні часи міфологічних царів, походить із племені саків?..

А саки (звідси й назва кримського міста — Саки), як відомо, були східними скіфами. Отже, легендарний предок персів і таджиків — теж арій, як і наші пращури!

В Північно-Західній Індії у ті самі часи жив арійський народ камбоджа. Не здогадуєтесь, чому цар Куруш назвав свого сина іменем Камбуджія (перською — Камбіз)? До речі, з ІХ по ХІІІ ст. на території Камбоджі, Центральної М’янми та Сіаму домінувала імперія Камбоджадеша.

Стародавня Індія називалася Ар’явартою («країною аріїв», а, може, «арійською вартою»?), Іран — Аріаном, Афганістан — Арією.

В тій самій Індії колись були провінції Аратта (нині — Пенджаб) і Орія (нині Оріса), де проживає народ ораони, котрий свою мову називає орія. В Ірані є провінція Орія, у Гвінеї — Ірія, а в Індонезії — Західна Іріана.

Арійська присутність простежується навіть у Новій Зеландії! За даними М. Бутінова, тамтешнє «маорійське суспільство складалося з вільних і рабів. Вільні ділилися на аріків — первороджених, рангатіра — молодших за народженням і варе — залежних. З числа аріків обиралися вожді племен».

Валерій БЕБИК, доктор політичних наук, проректор з інформаційно-аналітичної роботи Університету «Україна».