Дрімаюче «око государеве»

На першу подачу серії журналістських розслідувань «Крутили, як циган сонцем» («Голос України» від 13.01.07 р.) відреагували поки що тільки читачі. Керівники Верховного Суду та Генпрокуратури, сподіваємось, ще висловляться про порушену проблему «інтелігентного» захоплення підприємства в Криму. Редакція чекає офіційної відповіді. А поки працює з листами-відгуками. Їхні автори з Бердянська, Харкова, Сумщини, Хмельниччини продовжили тему беззубості правоохоронців, покликаних жорстко захищати інтереси і права громадян. Про це і пропонований матеріал.

ІІ. Не смикатися, сказала прокуратура...

Харків’янин Микола Котов до рідної Кириківки (Сумщина) навідується часто, тому знає в обличчя більшість односельчан. До Харкова з родиною він виїхав давненько, але багато земляків пам’ятають привітного Колю. Хлопець з роботящої чесної родини. Завжди вражав тим, що не палив і не товаришував із «зеленим змієм».

Цього не знали троє юнаків, які зустрілися на шляху Котова, і правоохоронці. На непитущому Миколі вони і «погоріли».

Витівки «ягняти»

— Біля сільради я відчув за спиною людей, котрі крадькома йшли за мною, — згадує Котов. — Спробував озирнутися і раптом голову обпік дуже гострий біль. Удар завдали тупим предметом, явно не кулаком. Я впав, на мене накинулися двоє хлопців і почали бити ногами. Один з них відібрав 300 гривень, інший зняв з руки годинника. Перебуваючи у свідомості, я чітко бачив звірячі лики нападників.

Потрошителів кишень криком злякали дівчата, котрі гуляли. На їхнє зауваження лиходії грубо пригрозили вкласти їх поруч з побитим. І одразу зникли. Микола намагався підвестися, але не зміг. Покликати на допомогу, втративши голос, також не зумів.

На піску чоловік лежав з о пів на дев’яту вечора. Годину, дві, чотири... До нього підходили, про щось запитували — він був німий і нерухомий. Нікому з перехожих не спало на думку підняти людину, викликати міліцію чи «швидку», покликати сусідів. Безпомічний думав про байдужих земляків, молив Бога повернути йому сили і наблизити світанок. Всевишній не почув Миколу, а диявол послав йому вечірніх «попутників».

— Близько другої години ночі я почув голоси своїх мучителів, — стверджує вже понад два роки потерпілий. — З ними був третій хлопець. «Провчимо, щоб більше не напивався», — сказав один з них. І тут почалося...

Я, напевно, не повірив би Котову про пережиті ним знущання, якби не було вироку з його лаконічною мовою. Цитую оригінал:

«Кузьменко, Сидоренко та Карпенко визнані винними в тому, що 8 серпня 2004 року близько 2-ї години, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, побачили Котова, який лежав біля проїжджої частини і за їх припущенням був п’яний; Кузьменко запропонував неповнолітнім Сидоренку та Карпенку вчинити щодо потерпілого хуліганські дії. Вони з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, проявляючи неповагу до загальноприйнятих норм моралі... з особливою зухвалістю та виключним цинізмом протягом тривалого часу, нехтуючи людською гідністю, скориставшись безпорадним станом потерпілого, висловлюючись на його адресу брутальною лайкою... Кузьменко... разом з Сидоренком розірвали на ньому брюки, Сидоренко насипав піску у труси та кілька разів вдарив гілкою ялини по статевих органах потерпілого... Кузьменко, Сидоренко та Карпенко неодноразово відправляли на тіло потерпілого малі природні потреби.

Крім того, Кузьменко... зняв з потерпілого босоніжок, підібрав другий та розпорядився цим взуттям на свій розсуд, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду...»

Знущалися над Котовим до шостої години, то від’їжджаючи, то повертаючись до нього на велосипедах. Перерви робили, побачивши на вулиці селян. Одним з них був, як потім з’ясувалося, тесть Миколи, котрий їхав на рибалку. Йому і у найстрашнішому сні, розповідав, не могло наснитися, що напівголий, у крові й пилюці зі спотвореним обличчям чоловік на узбіччі — його зять.

У цьому вигляді побачила його працівниця сільради. Вона викликала «швидку» і міліцію. Медпрацівниця, котра приїхала, ледве впізнала в побитому до невпізнанності чоловікові далекого родича. За твердженнями свідків, дільничний інспектор одразу і безапеляційно оприлюднив версію, яка потім «гуляла» із документа в документ: Котов, мовляв, був п’яний, падав, розбив голову. Язикаті додали чергову дурницю: мовляв, пив Микола з батьком у кафе....

— Тільки-но я зміг говорити, одразу повідомив міліціонеру Реусу прикмети тих, хто мене бив, сказав про зникнення грошей, годинника і взуття, — розповідає Микола Дмитрович. — Після відносного одужання я сподівався на об’єктивне слідство, але мене навіть не опитали як потерпілого.

За словами Котова, жорстоких юнаків знайшли одразу. Тут же, він упевнений, їм підказали, як поводитися. Хулігани чітко виконували чиїсь інструкції: знущання, казали, були, але тяжких каліцтв ногами-руками ми, мовляв, не завдавали, гроші та годинника не забирали. Ніякого розбою, тільки витівки, визнавали насильники. Воістину: спрага насолоди робить жорстоким.

За це двох і засудили. Віталія Карпенка від покарання звільнили. Подумаєш, побешкетувало «ягня», помочившись на дядька.

Олександра Кузьменка засуджено до двох років і шести місяців, а Андрія Сидоренка до одного року позбавлення волі. Нари вони не гріють, бо засуджено їх умовно...

Суд чув те, що хотів

...На випускний бал у 2005-му цяця-хлопчик Віталій Карпенко прийшов з гарним настроєм. Ще б не радіти: школу закінчив, сума не загрожувала, в’язниці уник. До того ж ніхто так і не довідався про літні пригоди неповнолітнього. Бабуся, до якої приїздив у Кириківку в серпні, теж про його «подвиги» не чула. Мені вона повідала, що з Харкова «мій ласкавий і ніжний онук прибув опівночі й одразу пішов з друзями на дискотеку. Повернувся вранці».

Директор, завуч, учителі Харківської ЗОШ № 38 були приголомшені, довідавшись від мене, що синок активістки батьківського комітету Карпенко знущався з немічної людини...

...У вироку суду зазначено, що підсудні за місцем навчання характеризуються позитивно.

— Ми не давали характеристики, бо суд не звертався із запитом, — зізналася директор Оксана Колесникова. — І про кримінальне переслідування нашого учня нам ніхто не повідомляв.

Майже рік міліція розслідувала, а суд розглядав справу про хуліганство, вчинене групою осіб, але хтось вирішив не турбувати школу дрібницями. Андрій не раз їздив у сусідню область давати показання слідчому і суду, а, отже, пропустив не один день занять. Цього не помітили в 38-й?!.

...Місцевий суд Великописарівського району (суддя В’юник), вважаю, злукавив і стосовно інших «ласкавих і ніжних». Кузьменка і Сидоренка свого часу виключили з Харківського політехнічного інституту, а тому характеристику на них давати там не могли. До слова, керівництво факультетів, де вони навчалися, кадрова служба вузу також тільки від журналіста довідалися про засудження недоучок.

Суд, допускаючи такі, м’яко кажучи, неточності, якось дивно інтерпретував добуті слідством докази.

У Кириківці я зустрівся з багатьма селянами, котрі виступали в суді свідками. «Підтасовування, неправда, фальсифікація», — так вони коментували вирок, ознайомившись з ним через два роки після винесення. Послухаємо їх.

Наталія Болотна: «Я прийшла на роботу в сільраду і побачила напівголого закривавленого чоловіка, що лежав. Одразу викликала медпрацівників і міліцію. Про це і розповіла суду. А у вироку читаю: «Свідок Болотна Н. Г. суду пояснила, що вона є родичкою потерпілого. 7 серпня 2004 року він у неї був у гостях і вони вживали спиртне». Яка дурість! По-перше, я не родичка. По-друге, не було в мене гостей 7 серпня. І третє: Котова я вперше в житті побачила в суді».

Катерина Щербак: «У вироку записано, начебто я підтвердила, що до нас заходив Котов о 17-й годині, давав гроші на спиртне, котре я купувала; у нього було нібито 300 гривень у кишені і я, випивши, пішла спати. Брехня несусвітна! Як серед дня ми могли пиячити і спати?! Чому раптом я полізла в кишені? Так, він заходив до нас, але о третій годині дня. Ми обговорили сімейні справи і він пішов, відмовившись навіть від частувань».

Читаємо у вироку: «Свідок Яковлєв підтвердив, що він проводив судово-медичну експертизу. Вважає, що травма могла утворитися від падіння з висоти людського росту на гравій або інший твердий предмет... Нанесення травми рукою, ногою або іншим твердим предметом виключає».

Схоже, суд чув те, що хотів чути. Тому що експерт високо літає як «професіонал», якщо справді сказав про «падіння з висоти людського росту». Адже він, ріст, різний буває — під 2,30 см чи як у Котова — невеликий.

Та й читати написане експертом треба уміючи. За словами Котова, у медичному документі чорним по білому зафіксовано: «пошкодження маловірогідні від удару рукою і можливі при ударі ногою...».

Краще заохочення — безкарність

Отже, хулігани, думаю, погодитеся з калікою, відбулися легким переляком. Усі ці роки Микола Котов вимагає притягнути їх до відповідальності за завдання йому тяжких каліцтв, а не за побиття ялиновою гілкою. Адже не від неї він став інвалідом другої групи! Відкрита травма голови, струс мозку, перелом скроневої кістки та інші тяжкі ушкодження середньої тяжкості отримано в ту ніч... Пустуни не визнають «претензій» Котова.

— Хтось до нас побив його, пограбував, а нас хоче надовго закрити, — сказав мені під час зустрічі один з «героїв» драми. — Ми по дурості познущалися над ним, п’яні, одяг порвали. І все!

Дорослий гульвіса, сама невинність, гордо пішов геть, не вибачившись навіть перед Котовим і через два роки після знущань.

...Матеріали за фактом розбійного нападу ще в жовтні 2004-го виділено в окреме провадження. Там вони і припадають пилом, тому що об’єктивного професійного слідства, як я зрозумів, ніхто не вів і не веде.

А що ж «око государеве»? Райпрокуратура на явну пасивність погононосіїв дивиться, схоже, крізь пальці. Як стверджує жертва насильства, жоден із трьох слідчих не вів слідчі дії за участю потерпілого.

Хронологічно це має такий вигляд. Лейтенант Бестик відмовив у порушенні кримінальної справи на четвертий день після одержання матеріалів (8.11.04 р.). До слова, це він написав у постанові: «Котов перебував» у стані алкогольного сп’яніння і неодноразово падаючи на землю міг сам заподіяти собі тілесні ушкодження». Як у кіно: йшов, посковзнувся, упав, ударився об пісок, струс мозку, проломлена голова, зламані кістки, вибиті зуби. У підсумку — друга група інвалідності. Це було б смішно, але трагедія — не кіношна.

Прокуратура, яка наглядає за слідством, анітрохи не вагаючись, погодилася з міліцією. Там, боюся виявитися правим, немає кому вчитатися в протоколи-довідки. Інакше помітили б, що Котов не брав участі в упізнаванні; не був на відтворенні події і обставин на місці злочину, не мав честі спілкуватися з підозрюваними і навіть зі слідчими. Його всіляко оберігали від зустрічей з ними.

— А коли я поскаржився на бездіяльність слідчого, прокуратура відмовчалася, — розповідає Микола Дмитрович. — А один з її керівників глузливо порекомендував «не смикатися», оскільки свідків немає.

По-перше, за бажання можна було знайти дівчат, котрі робили зауваження пустунам. Хто їх шукав? По-друге, що зробила Великописарівська прокуратура, щоб сищики натрапили на сліди не тільки свідків, а і грабіжників?

Котов через суд домігся скасування постанови від 8.11.04 р. тільки рік потому (10.11.05 р.). Здавалося, виправте помилки лейтенанта Бестика, попрацюйте насамперед з потерпілим. Але ні, уже 7.12.05 р. капітан Савченко приймає аналогічну постанову. Різниця лише в тім, що лейтенант стверджує, що руками-ногами шалапути не били п’яного Миколу, а капітан зафіксував, що вони «штовхали ногами в область тулуба».

Незначна різниця, немов запах парфумів і кінського поту, яку «око государеве» районного масштабу, напевно, не уловлює. А згадайте справжній висновок судмедексперта...

Сумська облпрокуратура поправила горе-слідчого, який прийняв постанову «передчасно і необгрунтовано, оскільки перевірка проведена не в повному обсязі». А, може, у Сумах скасували постанову Савченка тільки тому, що скандал став відомий парламентаріям, «Голосу України» і Генпрокурору? Але тоді логічною була б особлива увага до справи з боку Великописарівських райпрокурора і начальника РВВС. Як би не так.

Облпрокуратура скасувала постанову оперуповноваженого Савченка 18.04.06, а 12.05.06 р. уже капітан Солонинкін учергове відмовив у порушенні кримінальної справи за фактом розбійного нападу. Ну не хочуть у Великій Писарівці шукати покидьків і все тут.

Хочеться вірити, Генпрокурор Олександр Медведько «розбудить» сумських правоохоронців і змусить подивитися на справу Котова недремлючим оком. Тому що у країні, де існують закони, які виконують і президент, і сміттяр, беззаконня не повинно правити бал.

Київ—Харків—Суми—Київ.

На знімку: Микола Котов показує місце, де нерухомим пролежав дев’ять годин.

Фото автора.