Сьогодні — святкування 15-ї річниці міліції України. Звичайно, кращі з кращих стражів порядку, які на ділі довели свій професіоналізм і відданість службовому обов’язку, будуть нагороджені відомчими відзнаками.
Цими днями дедалі частіше згадують про правоохоронців, які заплатили життям або здоров’ям за те, щоб нам з вами жилося спокійніше. Саме до них і належить прапорщик міліції із Краматорська (Донецька область) Андрій Бобринєв. Уже шість років він прикутий до інвалідного візка внаслідок вогнепального поранення, отриманого під час виконання службових обов’язків у рідному місті.
Атлетичної статури парашутист-десантник після надстрокової служив у патрульно-постовій службі Краматорського міськвідділу міліції. Тієї фатальної липневої ночі 2000 року після патрулювання свого маршруту Андрій повертався з напарником Максимом Тонцем до міськвідділу, щоб здати зброю. На перехресті вулиць Леніна і Шкадінова хлопці помітили людину, яка в неосвітленому місці ховалася за деревом. Підійшли, назвалися, попросили вийти на світло і пред’явити документи. Незнайомець, ні слова не кажучи, з’явився з темряви, плечем штовхнув Максима й упритул, не дістаючи пістолета, через одяг, вистрілив в Андрія...
Значно пізніше він сумно пожартує:
«Зубами кулі не навчилися ловити». А тоді отримане вогнепальне поранення шиї з пошкодженням половини гортані нещадно розділило життя молодої людини на дві частини: «до» — світлу і «після» — темну. Чорні думки про непотрібність такого буття часто виникали у прикутого до ліжка прапорщика. Мама, дружина, дочка, товариші по службі вирвали його з уявних блукань у темряві і змусили повірити в те, що життя триває. Тільки нинішнього року керівництву міліції Краматорська вдалося за допомогою органів влади і спонсорів зібрати 100 тисяч гривень на операцію, що її провели взимку в Москві, та 20 тисяч — на повторну в жовтні. Московські лікарі заронили сподівання, що допоможуть прапорщикові міліції стати на ноги!Андрій сильний духом. Знаючи, що потрібен оточуючим, він із завидною завзятістю на тренажері, встановленому колегами в його кімнаті, мучить своє паралізоване, але вже, аж ніяк не безпорадне тіло. І от він результат — легке рукостискання колишнього десантника.
Ірина Гриновецька.
