Повертайтеся скоріше додому

По закінченні Великої Вітчизняної війни, під час третьої еміграційної хвилі, в зарубіжних країнах опинилися майже 210 тисяч українців. Це, як правило, колишні «остарбайтери», які не повернулися на Батьківщину, а також 10 тисяч бійців дивізії СС «Галичина», кілька сотень вояків Української повстанської армії та деякі інші категорії.

А коли говорити про нинішній період, який увійде в історію як четверта хвиля української еміграції, то, за неофіційними даними (офіційних немає ні в кого), кількість українців, які останніми роками виїхали за кордон на заробітки або з інших причин, сягає 5—7 мільйонів, а це 20-25 відсотків найактивнішої частини працездатних громадян України. Водночас, за даними експертів, щорічно близько 2,5 мільйона українців тимчасово виїжджають в інші країни для нелегальної роботи, і кожен четвертий залишається там назавжди. «Найточніша» цифра була оприлюднена на ІV Всесвітньому форумі українців у серпні 2006 року: «... багатомільйонна армія українських заробітчан за кордоном».

І це переважно люди працездатного та репродуктивного віку, які мають високий рівень освіти й кваліфікації. Серед них — гордість, «золотий фонд нації», її інтелектуальний потенціал: видатні вчені та винахідники, прославлені спортсмени і діячі культури. Талановиті українці збагачують чужих. Французький імператор, відомий полководець Наполеон говорив: «Загибель армії — біда, загибель імператора — подвійна біда, але загибель інтелекту нації — цілковита катастрофа країни».

Найбільш схильними до еміграції є молоді люди з вищою освітою. За даними соціологічних досліджень, серед респондентів із вищою освітою віком до 30 років майже 66 відсотків виявляють бажання емігрувати в інші країни. А загалом 35 відсотків українців готові залишити свою Батьківщину, жити за кордоном. Зарубіжжя охоче «розбирає» й найталановитіших учнів — обдарованих програмістів, математиків, фізиків, співаків, скуповує українських дітей. «Я з болем віддаю їх, — говорить професор Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського, народна артистка, Герой України Є. Мірошниченко, — оскільки розумію, що, на відміну від України, у них там перспектива: і робота престижна, і заробітки достойні».

Найвищий рівень міграції у регіонах Західної України, де проблеми з працевлаштуванням і розміром заробітної плати є надзвичайно гострими. Пошлюся на слова народного депутата України з Тернопільщини М. Полянчича, виголошені у Верховній Раді України: «На заході України люди цілими селами, окрім інвалідів і дітей, виїхали шукати шматок хліба за межі держави, покинули школи вчителі, лікарні — лікарі, заводи — інженери та кваліфіковані робітники. У більш як тисячі населених сільських пунктів за минулий рік важко було знайти дітей віком від одного до п’яти років..., щорічно від 100 до 150 сільських населених пунктів деградує й зникає з карти держави. Такого не було за жодного царя чи імператора».

«Якщо порахувати всіх чоловіків і жінок, які виїхали на заробітки з Івано-Франківської області, то умовно виходить, що наш обласний центр повністю спорожнів», — ділиться своїми висновками лідер громадської організації «Центр допомоги «Людина» Н. Чаплинська.

Дивує, що рідну землю залишає багато достатньо забезпечених молодих людей, батьки яких є елітою української нації та іменують себе націонал-патріотами. Кому-кому, а їм, як кажуть, сам Бог велів залишатися тут, в Україні, і розбудовувати власну, а не чужу державу.

Україна є лідером серед інших країн у торгівлі своїми громадянами, включаючи дітей. Тільки за два останні роки вдалося запобігти вивезенню за кордон 8,5 тисячі дітей без відповідного дозволу батьків. За даними представництва Міжнародної організації з міграції в Україні, наша країна посідає перше місце за кількістю жертв торгівлі людьми серед держав Південно-Східної Європи. Що може бути ганебнішим і принизливішим для держави, ніж експорт своїх громадян, торгівля своїми людьми?

Під час перебування в Україні у 2001 році Папа Іоанн Павло ІІ закликав українців не виїжджати за кордон, залишатися на своїй землі, а хто вже виїхав — повертатися до своїх домівок, де вони потрібні найбільше. І дуже шкода, що цей заклик залишився непочутим.

На жаль, ця болюча для країни проблема не викликала великої тривоги й стурбованості в учасників ІV Всесвітнього форуму українців, який відбувався в Києві. Наші співвітчизники сподівалися, що на форумі звучатимуть заклики до українців залишатися у своїх домівках, повертатися на рідну землю, допомагати тим заробітчанам, які працюють на чужині, нерідко в жахливих нелюдських умовах, зазнають тортур, потрапили у сексуальне рабство. Тільки протягом останніх років за кордоном було затримано більш ніж 100 тисяч українців — їх грабують, б’ють, кидають до в’язниць без суду й слідства, майже 2500 наших громадян, за даними МЗС України, загинули.

Під час зустрічей з представниками української діаспори в радянський період останні завжди говорили, що дуже тужать за рідною землею, живуть мрією про повернення на Батьківщину. Та перешкодою на цьому шляху, казали вони, був більшовицький, тоталітарний режим.

Зараз Україна — незалежна демократична держава. Але пропозиції стосовно повернення в Україну викликали в учасників Всесвітнього форуму українців лише поблажливі посмішки, заяви про те, що свою неньку Україну вони люблять на відстані.

Згадаймо рядки з віршів Великого Кобзаря: «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля». Згадаймо ще крилаті слова І. Франка, які й досі лишаються актуальними: «Нам пора для України жить». Тож повертайтеся, українці, на свої рідні землі, допоможіть будувати українську Україну.

З другого боку, Україна зі своїми багатими природними ресурсами, чудовими кліматичними умовами, розташуванням у самому центрі Європи на перехресті світових шляхів стає дедалі привабливішою для мігрантів із гарячою кров’ю, представників третього світу. Згідно з даними Міжнародної організації з міграції, Україна входить у четвірку країн, де найбільше мігрантів. За неофіційними даними (повідомлення радіо Бі-Бі-Сі), нині в Україні 6 мільйонів мігрантів, переважно нелегальних. Міграція в сучасних умовах — закономірний, об’єктивний процес. А Україна, зрозуміло, не може стояти осторонь глобальних процесів, що відбуваються у світі. Але насторожують масштаби міграції, її темпи. Поки що Україна не готова до цього, у нас немає законодавчої бази, яка б регулювала процеси міграції іноземних заробітчан, унеможливлювала створення неконтрольованих кримінально-бізнесових етнічних угруповань у боротьбі за перерозподіл сфер впливу. І якщо не вживати дієвих заходів, займати споглядальну позицію, то Україна ризикує стати відстійником для нелегалів.

Неконтрольована міграція може привести, з одного боку, до всіляких розборок довкола прибуткового бізнесу, як це відбувається нині в Криму із землею, міжнаціональних конфліктів, а з другого боку — до різкого зменшення українців у структурі населення України і, в перспективі, до зникнення української нації взагалі. Тому викликають подив райдужні висловлювання деяких демографів, що нам, мовляв, немає чого хвилюватися з приводу різкого скорочення населення і що в найближчі роки мігранти нам повернуть не тільки колишню кількість населення, а навіть збільшать його. Потрібно лише, кажуть вони, підготувати суспільство до життя в поліетнічному середовищі, тобто не лише зі слов’янами, а й з іншими народами.

Нинішня, четверта, хвиля еміграції є однією з найгостріших проблем українського суспільства і набуває загрозливих масштабів. Катастрофічна втрата населення через масову еміграцію, ситуація, коли смертність майже вдвічі перевищує народжуваність, соціальні хвороби бідної нації (туберкульоз, СНІД, алкоголізм, онкологія) призводять до щорічного зменшення населення України на 400 тисяч осіб. Інакше кажучи, щорічно в країні населення скорочується на стільки, скільки жителів у Рівному та Ужгороді разом. За 14 останніх років чисельність населення України зменшилася на 5,5 млн. чоловік. В Чернігівській області, наприклад, щороку помирає 20 тисяч, а народжується лише 5, багато людей виїжджає на заробітки. За такої тенденції, прогнозують демографи, через 50 років області не буде.

Є різні прогнози стосовно демографічної ситуації в Україні. Один із них (прогноз ООН) твердить, що до 2050 року населення України зменшиться майже вдвічі і становитиме 24-25 мільйонів. За прогнозами деяких вітчизняних демографів, населення України за цей період може скоротитися на третину і становитиме 32-35 мільйонів. Але навіть і цей «оптимістичний» прогноз викликає стурбованість за долю української нації. Серед країн, кількість населення яких стрімко скорочується, Україна, за даними ООН, посідає перше місце. Усе це ставить під загрозу національну безпеку держави. На часі питання виживання та збереження української нації.

Щоправда, не всі поділяють цю тривогу. Деякі демографи й політики вважають, що різке скорочення населення не є небезпечним. Чим нас буде менше, кажуть вони, тим краще будемо жити. Дивно. Хто ж створюватиме це гідне життя, якщо у нас не буде кому працювати.

Тому можна лише вітати слова Президента України В. Ющенка про те, що в контексті нових викликів і потреб особливе місце посідає «вироблення державної стратегії щодо багатомільйонної армії українських заробітчан за кордоном, повернення українців на Батьківщину...». Але вітати за умови, що ці слова не залишаться лише словами, декларацією, а стануть ділом, конкретною програмою дій, скоординованою роботою всіх органів влади та посадових осіб, керівників трудових колективів усіх форм власності. Тільки спільні та скоординовані дії створять необхідні умови, які спонукатимуть українців якнайшвидше повертатися додому, на свої рідні землі. Осторонь цієї проблеми не можуть стояти справжні, а не кон’юнктурні політичні партії, незалежно від ідеологічних уподобань їхніх лідерів та кольорів партійних прапорів. І в цьому, крім нас самих, нам ніхто не допоможе. Лише ми і лише Українська держава здатна й мусить виконати цю високу та надскладну місію.

Насамперед, розвиток економіки, її реформування мають подолати безробіття, забезпечити повну зайнятість населення з пристойною заробітною платою, створити умови кожному працювати за професією й можливості реалізувати себе. Безробіття — це друге рабство, воно закабаляє, пригнічує й принижує людину, воно несумісне з демократією. У народі кажуть: «Коли є робота, то й жити охота». Безробіття — одна з головних причин нинішньої трудової еміграції українців, втрати Україною своїх трудових ресурсів.

Політика й дії влади мають бути такими, що перетворять Україну з експортера своїх людей на державу, в яку повертатимуться нинішні українці-заробітчани і колишні її громадяни.

Хочеться вірити, що нова влада, сформована після останніх президентських і парламентських виборів, виправить помилки й недоліки своїх попередників, забезпечить вирішення цієї надскладної проблеми. Хочеться вірити словам Прем’єр-міністра України В. Януковича про те, що органи виконавчої влади робитимуть все необхідне для повернення українських заробітчан на рідні землі, починаючи уже з наступного року.

Р. S. Публікація має одну-єдину мету — привернути увагу до цієї надзвичайно складної проблеми органів влади усіх рівнів, усіх, хто не на словах, а на ділі любить свою Вітчизну, хоче, щоб українці жили в Україні, прославляли свою, а не чужу країну, хто хоче, щоб Україна була Україною-державою, а не територією, де колись жили українці.

Євген НОВИЦЬКИЙ, народний депутат України першого скликання.