або Як лохвицькі прокурори й податківці економічну
«справедливість» обстоюютьЩо ретельніше знайомився з матеріалами кримінальної справи за № 04138001, порушеної Лохвицькою районною прокуратурою за
«підказки» місцевих податківців понад два роки тому проти заступника директора ДП «Лохвицький спиртовий комбінат» Сергія Редька та головного бухгалтера цього самого підприємства Наталії Черненко, то частіше ловив себе на думці: середньовічні інквізитори, які живцем спалювали людей на вогнищах, діти нетямущі порівняно з деякими нинішніми служителями Феміди. І попередників, і наступників ріднить хіба що один ключовий знаменник: і перші, і другі практично завжди уникали розплати за свої дії. Моє переконання підтверджує історія, про яку йдеться в цьому матеріалі...У будь-якого фіскального органу знайдуться завзяті
«охоронці» законів, яких хлібом не годуй, дай лише розкрити гучну кримінальну справу та ще й втаємничену золотим мерехтінням мільйонів грошових знаків. За нею ж бо — слава й відповідні дивіденди у вигляді кар’єрного злету та матеріальних заохочень. Добре, коли честолюбність, освячена духовними й моральними засадами, спрямована на захист ближнього. А що робити, коли такої справи немає, а спрагла душа почестей прагне?У середині 2003 року одна з тамтешніх місцевих газет приголомшила мешканців району заміткою про викриття
«доблесними» податківцями на місцевому спирткомбінаті «глибоко законспірованого» злочинного угруповання у складі Сергія Редька і Наталії Черненко, яке, подумати тільки, нагріло державу на більш як 3 мільйони гривень. Звістка про двох червонозаводських «аферистів» міжнародного штибу того самого дня колами розійшлася по всій Полтавщині й докотилася до столиці. А ось у селищі Червонозаводському, де розташований комбінат і де все, як на долоні, зчинився справжнісінький гармидер: перелякані на смерть люди обходили оселі затаврованих правоохоронцями десятою дорогою. Масла в огонь підлив нарочито-показовий арешт майна підозрюваних у присутності понятих та запобіжний захід покарання для кожного з них —підписка про невиїзд. Тим часом з Лохвиці до Полтави, а звідти до Києва летіли переможні реляції про виявлення та знешкодження двох «замаскованих» представників світового «злочинного синдикату», які зазіхнули, уявити тільки, «на економічну стабільність» держави.— Від сорому перед земляками ладні були крізь землю провалитися, — згадуючи тодішні події, зітхає
«міжнародний супостат» Сергій Редько. — Цими інсинуаціями, демонстративними обшуками нас не просто ославили, а наче прокажених, пустили голяка межи людьми.Астрономічні 3 мільйони гривень, за які вчепилася лохвицька прокуратура і анітрохи не вагаючись, звинувативши двох людей у всіх смертних гріхах, зокрема, в умисному ухиленні від сплати податку та в попередній змові, а також спричиненні
«... тяжких наслідків державному бюджету України...», порушила проти них кримінальну справу «вселенського» масштабу, «відкопав», а точніше, як я гадаю, висмоктав з пальця, такий же «пінкертон-правдолюбець» — слідчий Полтавської обласної податкової міліції. Ось ми й дісталися відправної точки, як «умільці» з мухи слонів роблять.Як і де
«відкопав»? З огляду на те, що головними фігурантами цієї історії виступають лохвицькі й полтавські «слуги» Закону, її розслідуванням, думаю, варто зайнятися б особисто Генпрокуратурі України.Отже, в середині березня 2003 року ДП
«Лохвицький спиртовий комбінат» в особі Сергія Редька укладає договір комісії за № 8/23к з концерном «Укрспирт» (комісіонер) в особі голови правління концерну І. Жолнера, згідно з яким той, у свою чергу, укладає договір з молдавським селянсько-фермерським господарством «Vasіle Savoі Causenі» на поставку на експорт 50 тисяч декалітрів спирту загальною вартістю 185 тисяч доларів для подальшої його переробки харківським ТОВ «Продпродукт» на есенцію харчову. З подальшим її вивезенням за межі митної території України. За кілька днів закордонна фірма переказує Лохвицькому спирткомбінату 12580 доларів, а той відпускає на зазначену суму СФГ «Vasіle Savoі Causenі» 3,4 тисячі декалітрів спирту. Відпускає, як і передбачено чинним українським законодавством стосовно експортних товарів, за «0» (нульовою) ставкою ПДВ та пільговою ставкою по акцизному збору. Після цього покупець, як і обумовлено договором, самовивезенням доставляє закуплену продукцію на переробку харків’янам. Ці партнери також сумлінно виконують свою частину контракту і згодом доправляють, уже есенцію харчову, молдавському замовнику до одного з митних пунктів Білгород-Дністровської митниці. А там облом. Тамтешні економічні «вартові» кордону також не ликом шиті. Чи то харків’яни «фейсами» не вийшли, чи то не на тій козі під’їхали до «економічних вартових», а, можливо, з прагматичніших причин, але «самоочищені» від корупції митники конфісковують товар і, вдумайтеся лише, порушують кримінальну справу «за фактом замаху на контрабанду». (Невеликий відступ у вигляді запитання на засипку керівництву Митної служби України. Чи справді на українській митниці наведено розрекламований порядок і чи функціонує взагалі у митних органах держави управління внутрішньої чи якоїсь іншої безпеки, спроможне надати правову оцінку діям працівників митниці? — Авт.). А тепер далі...Як ми з’ясували, експортний продукт був арештований, й до завершення слідства працівниками УСБ України в Харківській області залишився на території нашої держави. Щоб розставити всі крапки над
«і», зазначу: з часом ця кримінальна справа лопнула, наче мильна булька: 22 грудня 2005 року УСБ України в Харківській області виносить постанову про закриття кримінальної справи №1340, порушеної Білгород-Дністровською митницею «... за відсутності в діях складу злочину...». Цією самою постановою Білгород-Дністровських митників зобов’язано «... всі кошти, виручені від реалізації речових доказів (себто від реалізованої «контрабандної» продукції. — Авт.), повернути ВАТ «Продпродукт»». Ось таке «кіно».Та повернемося до наших баранів. Збіг обставин це чи щось інше, але саме після
«митної операції» на Лохвицький спирткомбінат, як сніг на голову, звалилися місцеві податківці і тут же на повну котушку «впаяли» колективу штрафів майже на 3,2 мільйона гривень.З якої такої радості? Як і ви, я також зацікавився цим штрафним феноменом і з’ясував: 2 мільйони 112 тисяч гривень становить акцизний збір у повній сумі (усього за 6,6 тисячі декалітрів спирту, відправлених на той час замовнику. — Авт.), рівно половина з якого припадає на штрафну санкцію, а ще 1060324,60 гривень — це основний податок на додану вартість та штрафна санкція на нього.
Скажете, безпідставно? Згоден. Але це для нас з вами, тільки не для податківців. Ті, либонь
«окрилені» власною значимістю, входять в «економічний» раж. Однак шоковані спиртовики відмовляються сплачувати за «здрастє» божевільні штрафи і подають позов до Полтавського господарського суду. Мовляв, караул!, податківці чинять неприкрите беззаконня. Їх таки почули. І не лише судді. Здогадалися хто? Саме так: пани-прокурори. Певно, у надії заробити й собі ордени за викриття «вселенської злочинної групи», до податкової «естафети» долучається районно-обласна прокурорська рать й на рівному місці порушує проти Наталії Черненко і Сергія Редька кримінальну справу «епохального» значення. Мабуть, так «борзо» заповзятий правоохоронний «тандем» вирішив показати, хто в домі господар. На щастя, завдячуючи об’єктивності суддів і судів, податково-прокурорська операція майже в самому зародку практично зазнає повного фіаско. Чому «практично»? Судді, хоч і третя влада, але й вони під начальствам ходять, а воно значно ближче за всесильну Феміду. Але, як я вже сказав, за великим рахунком судді не зрадили ні своїй божественній покровительці, ні власній совісті. Ось ухвала Господарського суду Полтавської області від 23.02.04 р., яка, здавалося б, раз і назавжди мала покласти край економічним інсинуаціям податківців: «Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції від 14.11.03 р. за № 0001822351/0 щодо визначення податкового зобов’язання з акцизного збору в загальній сумі 2 мільйони 112 тисяч гривень, у тому числі основні і штрафні санкції. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення щодо визначення податкових зобов’язань по ПДВ, включаючи штрафну санкцію у загальній сумі 1 мільйон 60 тисяч гривень...». Аналогічними рішеннями «почастували» заповзятих податківців, які з місця в кар’єр перейшли на апеляційний «конвеєр», Харківський апеляційний господарський суд (25.05.04 р.) і, нарешті, Верховний Суд України (05.01.05 р.), який до того ж виніс попереджувальне рішення: «Ухвала остаточна й оскарженню не підлягає».Ви глибоко помиляєтеся, якщо думаєте, що в цьому разі була поставлена остання крапка в справі, а скаржники, щиросердо визнавши вчинене, привселюдно посипали голову попелом. Після вироку Лохвицького районного суду, датованого 15 серпня 2005 року, яким він визнає Наталію Черненко і Сергія Редька невинними у висунутому звинуваченні і виправдовує їх за відсутністю складу злочину, помічник прокурора Лохвицького району молодший радник юстиції В. Ткаченко, який підтримував державне обвинувачення у кримінальній справі, мало зі штанів не вискочив від
«благородного» обурення. Ще б пак. Із запланованого у прокурорських кабінетах публічного судового пороття вийшов величезний пшик, сморід від якого розійшовся по всі Полтавщині. І довелося панові Ткаченку затушовувати «плями честі» на темно-синьому мундирі апеляційними скаргами. Як результат, колегія судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Полтавської області рішення суду першої інстанції скасовує і направляє справу прокурору області для проведення додаткового слідства. Одне слово, щуку кинули в річку. Інакше як розцінити рішення того таки Лохвицького районного суду, але вже в іншому складі, датоване 18 квітням 2006 року, який засудив Сергія Редька та Наталію Черненко до двох років позбавлення волі з відстрочкою терміну на рік.Ображені, до цього повністю виправдані господарськими судами, не погодилися з таким вердиктом й подали апеляційні скарги до Полтавського апеляційного суду. Однак і
«битим» також не йметься. І пан Ткаченко також подає апеляцію з вимогою «припаяти» Черненко і Редьку хоча б по три роки позбавлення волі.Ця історія наштовхнула мене на два запитання до керівників Генпрокуратури. Що для її працівників дорожче: честь власного, у багатьох випадках заплямованого, мундира чи долі невинних людей? І наступне. Чи взагалі несуть яку-небудь відповідальність працівники підпорядкованого їм відомства за свої діяння?..
Суми — Лохвиця — Суми.
