У 2004 році настав час пенсійної реформи. Був розроблений досить пристойний закон, з чіткою формулою розрахунків і базових показників: за роками, середньою зарплатою по Україні. Пенсійним фондом України була проведена велика робота — кожному з нас, централізовано, була порахована пенсія.

На початку року в кожному районному Пенсійному фонді ці розрахунки були. Люди в чергах не стояли, а за 5—10 хвилин отримували потрібну інформацію. Двома словами — європейський стандарт.

Але раптом дехто із сучасних політичних лідерів підписав постанову Кабінету Міністрів «Про покращення пенсійного забезпечення». Спочатку моя пенсія, згідно із законом, була 550 гривень (при базовій середній зарплаті на 2002 рік у 376 гривень). Але згодом, замість базової зарплати 376 гривень, поставили 306. І моя пенсія перетворилася на 352 гривні.

Свій сучасний прожитковий мінімум у 332 гривні я заробив тяжкою працею. Іншим же його просто подарували, зрівнявши нас, першокласних працівників, із робітниками І розряду. Особисто мене це дуже принизило. Хтось пиячив, сидів за гратами чи просто бив байдики усе життя, а тепер отримує те, що інші заробили. Можна було б дати таким людям субсидії, адресні допомоги, але до чого тут пенсія?

І наостанок «радісна» інформація. Пройшли вже підвищення пенсій, а я нічого не отримав і не отримаю. Тому що свій прожитковий мінімум заробив у 1996 році...

Влас ЛІСОВИЙ,інвалід ІІ групи, дитина війни.

Дніпропетровськ.