Понад п’ятдесят років тому Генеральна Асамблея ООН ухвалила документ великої історичної ваги — Загальну декларацію прав людини. Вона окреслила, що основні права людини належать кожному від народження. А їх універсальність логічно засвідчує, що вони не мають кордонів. Це був виклик масовим брутальним порушенням прав і свобод людини під час другої світової війни.

Декларація стала взірцем при створенні регіональних документів у галузі прав людини. Зокрема, в 1950 році в рамках Ради Європи було прийнято Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини, до якої було імплантовано головні положення Загальної декларації.

Україна також не залишилась осторонь. 17 липня 1997 року вона ратифікувала Конвенцію Ради Європи. Чим підтвердила свою рішучість дотримуватись зобов’язань, узятих на себе при вступі до Ради Європи. Вперше в історії України громадяни отримали реальну можливість скористатися широкими можливостями захисту своїх прав, задекларованими Загальною декларацією прав людини та Європейською конвенцією.

23 грудня 1998 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», а у квітні наступного року обрано Уповноваженого. Стаття 5 Конституції України надала інституції Уповноваженого конституційний статус. Сьогодні жодна програма політичних партій, жодна промова державних діячів не обходиться без найвагомішого постулату — захисту прав людини. В Україні активно функціонує більше тисячі неурядових правозахисних організацій, які роблять великий вклад у реалізацію ідей Європейської конвенції.

В. ШУРДУК,студент Київського університету права НАН України.