Ніхто не маринує так, як виконавець

— Звертався до колишнього гаранта, тепер уже звертаюся до нового, — розповідає втомлений чоловік, тримаючи в руках рішення суду про повернення його заборгованої зарплати за кілька років та пачку листів з виконавчих інстанцій, — маю однакові відписки, гірке розчарування і — жодної заробленої тяжкою працею копійки в руках... Не ми перші, кого так обдурив «наш» відповідач. Був колись він головою сільгосппідприємства в селі Рихта, довів усе до ручки, наплодив боргів, став приватним підприємцем — і тут людською працею безсовісно та безплатно користувався, а тепер живе собі спокійно і процвітає. А ми далі оббиваємо пороги...

Анатолій Слободян — не єдина людина, яка при одній лише згадці про виконання судового рішення гірко зітхає. Його колишні колеги Павло Бляхарський та Володимир Бернацький, котрі також заробляли на шматок хліба нелегкою професією дальнобійника, такої само думки: після помаранчевої революції відстоювати порушені права легше не стало.

— Я вже не вірю, що в нашій державі можна добитися справедливості. Тепер одна надія на Європейський суд. Чули, що недавно семеро українців з Донбасу відсудили в держави України 11 тисяч євро, і всі позови якраз і стосувалися заборгованих зарплат. Через непорядність, недобросовісність хитрих ділків страждає не тільки імідж держави, а й її гаманець. Кам’янець-Подільський міськрайонний суд ще 27 червня 2002 року, розглянувши наші позовні вимоги до приватного підприємства «ВІТ», постановив рішення про стягнення заборгованості на нашу користь: Слободяна — 4 346, Бернацького — 5 368, Бляхарського — 6 148 гривень. 29 липня виконавчі листи було передано в органи державної виконавчої служби міськрайонного управління юстиції. Добровільно боржник не збирався нічого повертати. Жодні наші звернення до ДВС (Державної виконавчої служби), жодні докази про наявність майна в підприємства виконавцями до уваги не бралися. Ця інстанція в особі виконавця В. Гасюка просто «промаринувала» листи більше двох років і 24 грудня 2004 року державний виконавець Т. Цупа повернув їх без виконання. Тоді як законом встановлено шестимісячний термін для виконання. Начальник Хмельницького обласного відділу ДВС І. Наконечний листом №С-1105 від 11.06. 2004 року повідомив нам, що в місцеву прокуратуру направлено подання про притягнення керівника ПП «ВІТ» до кримінальної відповідальності, а в суд 30.08.2004-го — про можливе виконання рішення шляхом реалізації транспортних засобів, та ще й підмазав «медком»: ваша справа на нашому пильному контролі. Згодом, коли 3 березня 2005 року у суді розглядалася наша скарга на бездіяльність ДВС, виявилося, що запевнення пана Наконечного — просто облуда, жодними документами доказати декларовані ДВС дії її представник не зміг. Суд скасував постанову про повернення виконавчого листа та визнав бездіяльність державного виконавця неправомірною. Цікаво й те, що з 2002 року ніхто й не збирався шукати транспортні засоби, належні боржнику, і раптом лише нині виконавці нарахували їх аж десять та оголосили розшук.

Суд оцінив і «старання» цієї само ДВС у справі повернення заборгованої зарплати робітнику Петру Наглюку. Виконавець запевнив його «цілком авторитетно», що моральну шкоду йому взагалі не бачити як свої вуха. Хіба що після стягнення з винного геть усіх заборгованостей із зарплати. Погодитися з таким чоловік не міг, подався до суду, і той стягнув на його користь за завдану матеріальну та моральну шкоду 500 гривень з ДВС.

29 вересня цього року звернулася до цієї служби і Ольга Янушевська, клопотала про зупинення виконавчого провадження, оскільки її син став військовослужбовцем. Саме так за три дні й мало статися, а заявниця мала отримати письмове повідомлення. Але натомість виконавець Сергій Фіголь, нехтуючи закон, направив її заяву в ... суд. Що це: некомпетентність чи байдужість, яка несумісна зі званням державного службовця, виконавця?! Президент поставив перед усіма гілками влади найголовніше завдання: зробити все для повернення заборгованих зарплат, дати людям відчути реальний соціальний захист. Кому-кому, а виконавчій владі ігнорувати таке завдання аж ніяк не можна —вона практично остання інстанція.

— За моїми спостереженнями, — каже Іван Мельник, юрист громадської приймальні, широко відомої за межами Кам’янця-Подільського та визнаної однією з активніших в Україні, — на сьогодні люди стали більше скаржитися на прокуратуру, суд, а особливо на ДВС. Ми обслужили за три роки понад чотири тисячі громадян, виграли сотні судів, але рідко які рішення суду виконуються. Працює виконавча влада непрозоро. Прикриваючись Законом «Про виконавче провадження». Мовляв, цікавитись ходом виконання може лише той, кого стосується рішення суду. Постанова про відкриття провадження не завжди доходить до боржника, і він живе, як у Бога за пазухою. Висловиш з цього приводу зауваження — вину звалюють на пошту, мовляв, вона лист не донесла. Ховати кінці допомагає «плинність». Більше шести місяців мало хто працює.

Пригадую і я історію кількарічної давності: начальника міської «гілки» послали керувати районною, а шефа з району кинули на міську. Черга позивачів у коридорах ДВС від того не зменшилася. А в кабінетах посміхалися лукаво: «Це ж мости розвели!».

Спроби нашого корпункту що-небудь дізнатися про кількість повернутих без виконання виконавчих листів, кількість боржників із зарплати та виконання судових рішень щодо комунальних боржників, а також кількість виконавців, звільнених через непрофесійність, залишилися спробами. «Навіть якщо пришлете інформаційний запит, я відхилю його, — запевнив мене начальник міської ДВС Борис Вершегрук. — Читайте Закон «Про виконавче провадження».