Ми з чоловіком виховуємо чотирьох дітей, одна з доньок — інвалід. Я працюю оператором на Укрпошті й отримую невелику зарплату. Чоловік уже на пенсії, відпрацював двадцять один рік в міліції й за законом мав би бути забезпечений житлом, але... Дванадцять років ми жили в підвалі, а в 1998-му нарешті отримали аварійний особняк для відбудови, а за які кошти?
Зайвих грошей нині у нас немає, а ті що раніше відкладали, — пропали на ощадних книжках. Вирішили взяти позику, нам пообіцяли — спочатку десять тисяч гривень, потім три. А дали перед новим роком аж... одну. А що для нашої сім’ї одна тисяча? Купили дітям одяг, взуття, поїсти, та й не залишилося грошей на ремонт.
Комунальні послуги завжди сплачуємо вчасно, заборгованості немає, але коли кілька років тому ураганом знесло дах у будинку, то ЖЕК на нашу біду навіть не звернув уваги. Походили ми, попросили, а як почало дощити, то чоловік купив покриття, найняв людей та й відремонтував покрівлю.
Образливо, що ЖЕК нічим не допомагає, й не зрозуміло, за що ми сплачуємо йому щомісяця? Будинок в аварійному стані, його вже давно обіцяли зняти з балансу ЖЕКу, але то лише обіцянки. З обліку не знімають, не ремонтують і нового житла не дають...

Чернівці.