Цього року 22 травня, у День перепоховання Тараса Григоровича Шевченка, на його могилу приїхали Президент України, Прем’єр-міністр, Голова Верховної Ради і ще тисячі українців.
А у Смілі, де є станція імені Тараса Шевченка, біля пам’ятника Кобзарю і квіточки не було. Ми, прихожани Української автокефальної православної церкви, приїхали сюди того знаменного дня о 15-й годині. Яким же було наше здивування, коли біля підніжжя пам’ятника ми не побачили ні віночка, ні квіточки ані від влади чи колективів навколишніх шкіл, підприємств, установ, зрештою від церкви Московського патріархату... Ні від кого! Були лише автомобілі біля пам’ятника і безліч продавців квітів...
Невже ми так зубожіли душею? Невже забули, що українці, що маємо духовного батька?
Ми часто чуємо, що вчителі одержують малу зарплату. А за що їм платити? За те, що виховують безбатченків? Хіба не можна було провести біля пам’ятника Шевченку відкритий урок, вклонитися його пам’яті, покласти квіти?
Ми ніколи і нічого не досягнемо, якщо не шануватимемо своїх предків, своїх світочів. А безбатченки ніколи не пошанують нас!..
М. ВІВЧАРИК, А. БУШТІНА, З. РОГАЧОВА, усього десять підписів.
Сміла
Черкаської області.
