Я, стара людина, якій іде дев’ятий десяток. Добре пам’ятаю колективізацію і голод 1933 року. Базік було аж надто багато. Зараз перед носом нинішнє свавілля. Всі тільки і говорять, що йдемо до райського життя, але чомусь змін на краще ми, люди похилого віку, зовсім не бачимо.
Подорожчали необхідні ліки, без яких просто неможливо жити. Але найприкріше, що закривають госпіталі і лікарні.
Місто Синельникове розділене на дві частини: малу і велику. Отож наша мала залишилася без медпункту, його закрили. І старим хворим людям, ніде міряти тиск або зробити уколи. А добратися до центральної районної лікарні через залізничні лінії людині з хворими ногами дуже важко.
Але ж на Майдані так красиво казали, що все буде для народу, чому ж тепер слова розходяться з ділом?
Микола ЗАЇКА, ветеран Великої Вітчизняної війни, інвалід 2 групи.
Синельникове
Дніпропетровської області.
