Верховна Рада має аж два органи, які покликані захищати права і свободи громадян: Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів і Уповноваженого з прав людини в особі пані Карпачової з її численним апаратом. Проте ніхто з них не проявив елементарної уваги особисто до мене як до інваліда Великої Вітчизняної війни. І прохання, по суті, у мене було елементарне: допомогти з’ясувати, яку пенсію мені мали б нарахувати як інваліду війни, котрий має 51 рік (без війни) трудового стажу і одержував щомісячну зарплату в розмірі 320 карбованців протягом останніх 16 років?
Навіщо створювати ці органи, якщо вони у реалії не допомагають? Адже хоч куди я звертався, мені відмовляли, переадресовували в інші організації, де також відмовляли.
Контроль таких відомств з боку влади відсутній. Соціальні захисники діють як їм заманеться, скасовують пільги, гарантовані законами України. За вісім років я одержав лише одну путівку в санаторій. Одноразову грошову допомогу до Дня Перемоги платять чомусь удвічі меншу, ніж встановила Верховна Рада. І особисто я отримую її з великим запізненням.
Місцеві органи влади також скасували всі пільги. Єдине, що залишилося, — це безплатний проїзд у трамваях, тролейбусах, автобусах. Але їх поступово замінюють маршрутками, де вимагають плату.
Отож ми, знедолені, доживаємо свій вік у злиднях, без уваги та поваги. Адже ніхто не бажає захищати наші права.
Тимофій ЧОВГАНСЬКИЙ,інвалід І групи Великої Вітчизняної війни.
Одеса.
