Згідно зі статтею 10 Конституції України «Державною мовою в Україні є українська мова», а стаття 2 свідчить, що Україна є унітарною державою. Але, за розумінням деяких політиків, Україну, як міцну державу, можна побудувати лише на основі двомовності (білінгвізму) і федералізму.
Згадаймо історію. Протягом більш як трьох століть Україна була колонією Російської і Радянської імперій. Вона постійно зазнавала пригнічення і наруги, які йшли з Москви і Петербурга.
Петро І в 1721 році видав указ про заборону друкування в українських друкарнях Святого Письма. Пізніше, 1863-го, був циркуляр Валуєва про заборону друкування книжок українською мовою. Ще гірше стало після указу Олександра ІІ у 1876 році, який взагалі заборонив завозити в країну українські друки.
Не поліпшилося становище української мови і за радянських часів. Лише гасла стали іншими: «зближення, злиття націй», «російська мова — то мова старшого брата» і таке інше.
На жаль, і в часи незалежності рідна мова залишається в занепаді. Заходжу днями до Ізмаїльської міської бібліотеки імені Івана Котляревського, прошу «Голос України», дають російською мовою. Немає українською й інших газет.
Спілкувався якось з листоношею, вона українка. Запитав, чому не розмовляє рідною мовою, у відповідь почув: «Боюся». І розповіла, як зайшла до сестри на роботу, заговорила українською й почула: «Не говори со мной по-украински. Наше начальство говорит по-русски и считает, что по-украински разговаривают только дебилы».
Мого колегу виховував заввідділу: «Не пишіть на роботі папери українською, в нас всі пишуть російською». Колега заперечив: «У нас за Конституцією державна мова — українська». Але начальник наполіг: «В Україні — українська, а ми на сесії міськради прийняли закон, що в Ізмаїлі —російська».
Таких прикладів зневажливого ставлення до української мови можна навести чимало. Тому, вважаю, Всеукраїнський референдум з приводу двомовності проводити не потрібно. Адже це буде зайве плюндрування української мови і нації.
Ізмаїл
Одеської області.
