Чула, що наш Президент полюбляє читати «Голос України». Може, через газету він дізнається і про моє горе. Нещодавно поховала чоловіка, влізла в борги, а як тепер їх віддавати — не знаю...
Голодомор бачила, але була дитиною, батьки рятували, війну пережила, а після перемоги здоров’я не шкодувала, на плечах вантажі тягала. Важко було, але справлялася, а як тепер вижити — не знаю. Мені 87 років, уже недобачаю і недочуваю, але до всіх моїх хвороб спокою не дає біль втрати і борги. Боюся, що піду слідом за чоловіком, не розрахувавшися з людьми.
Найприкріше, що на ощадній книжці в мене зберігаються гроші на чорний день. Їх перетворили на краплю, котрої не видно навіть у маленькій калюжі. А тепер мені, самотній хворій жінці, залишилися тільки подвійний біль утрати та сльози. Невже ніхто так і не поверне вкрадені заощадження?

Сєверодонецьк
Луганської області.