Я — майор у відставці, старший стрілок-радист льотного екіпажу, колишній начальник зв’язку ескадрильї, нині — військовий пенсіонер. У Збройних Силах України прослужив понад 19 років та маю вислугу 34 з половиною років. Зі служби був звільнений за статтею про скорочення штату, отримав подяку від міністра оборони.
Майже 12 років прослужив біля Семипалатинського ядерного полігона в зоні надзвичайного радіаційного ризику (рівень радіації там більш як 100 бер). У Чагані у нас з дружиною народилися двоє дітей. Обоє мають фізичні вади. У 1987 році мене перевели служити в четверту зону Чорнобильської катастрофи в місто Узин Білоцерківського району, де наша родина прожила до серпня 2001 року. А згодом переїхали до моїх батьків у Черкаську область (у січні цього року мама померла, а батько потребує постійного догляду).
Мені повинні були перерахувати пенсію у військкоматі, але цього не зробили. Маю також право на додаткові види грошового забезпечення, та гроші не виплачують.
Я подав позов до військового міського суду Черкаського гарнізону. Моє прохання відхилили. Мотивація: я маю «імперське тлумачення» про додаткові види грошового забезпечення. Подав скаргу до апеляційного суду, а його засідання відбулося 18 березня, де моє прохання так само було відхилено.
У цей день разом зі мною були назначені судові слухання позивачів з Києва. Дивно, але їх прохання суд задовольнив. Чи не тому, що вони — кияни, а я з іншого регіону?
І на завершення. Мої товариші по льотному екіпажу та підлеглі, з якими я служив в Узині, мають право на перерахунок пенсії і отримують її сьогодні в три—чотири рази більшу, ніж я. Їх позови задовольнили, а я залишився за бортом. Усе молоде життя присвятив захисту Батьківщини, а у старості навіть квартиру власну не можу отримати. З 1992 року в Черкаському міськвиконкомі стою в черзі та, здається, за життя її не побачу.
Михайло ЛИМАР, військовий пенсіонер, майор запасу.
Черкаси.
