Кожне місто, селище чи маленьке село мають свої легенди, історії. Жителі цих місць вірять у них і переповідають з покоління в покоління. Так, наприклад, у селі Сулигівка Харківської області живуть легенди про справжні скарби, сховані на його околицях.

І. Пограбування

У минулому столітті в Сулигівці жила швачка Мотря. Одного разу поїхала вона на недільну проповідь до сусіднього села. Після служби жінка поцікавилася у місцевих хлопців, у кого з них є зброя, і попросила наступної неділі зустріти її приїзд залпом з рушниць. Звичайно, хлопців це здивувало, але ніхто не зважив на дивне прохання. Рівно за тиждень хлопці зібралися перед в’їздом у село, дочекалися, коли Мотря наблизиться до церкви, і почали стріляти в повітря. Жінка забігла до храму з галасом: «Махно наступає!». Парафіяни кинулися навтьоки. Мотря ж залишилася всередині «рятувати» церковні скарби. Забрала ікону в золотій рамі, золотий свічник і чашу. Поклала багатство у віз і преспокійно вирушила додому. Люди виявили обман і кинулися за злодійкою, а Мотря закопала все награбоване в лісі, неподалік від будинку, і втекла. Кажуть, під час погоні її вбили, а вкрадене й досі лежить у землі.

ІІ. Містика

У 1919 році армія Махно зупинилася в лісі біля Сулигівки (саме там, де Мотря сховала золото). Пробули там з тиждень, частина армії пішла, а десять душ залишилися. Якось солдати попросили у місцевих жителів лопати, а через кілька діб селяни знайшли їхні трупи. Мертвих не чіпали, залишили в лісі. Через певний час знайшли там братську могилу (точніше, горбочок свіжої землі). Поруч лежало кілька золотих монет. Люди казали, що це Махно наказав скарби закопати, а солдатів убив.
Іван Арсенійович, житель Сулигівки, розповів, що ця могила — місце і справді дивне. Довгі роки її хтось доглядав, а от хто — неясно. Щоправда, за останні кілька років вона заросла, хоча ніхто не помер. А ще стверджують, що звідти долинають крики і чути людський стогін.

ІІІ. Спадщина

Ця легенда пов’язана з декабристом Розеном. Його маєток був розташований недалеко від згаданого села, на території Брашкинської сільради. Нібито саме тут, у маєтку на Слобожанщині, Розен сховав родинні коштовності, які дарував своїй дружині. Від маєтку давно залишилися лише руїни. Але легенди і повір’я живуть і донині.
Селяни розповідали, що кілька років тому із Санкт-Петербурга приїжджали люди. Представилися нащадками декабриста, сказали, що хочуть подивитися, де їх прадід жив. Але сулижани помітили, що у спадкоємців були металошукачі. На руїнах маєтку вони провели кілька днів, постійно щось копаючи. З чим виїхали — невідомо, але після цих розкопок місцеві дітлахи знайшли там кілька стародавніх монеток.

ІV. Весільний подарунок

Олександра Василівна напередодні Великої Вітчизняної війни вирішила вийти заміж. Наречений — заможний односелець, батьки якого подарували нареченій на весілля справжні золоті монети. Щоб не позбутися такого багатства, жінка сховала монети в глиняне горнятко, яке замурувала в одній зі стін будинку. До певного часу про її таємницю ніхто і не здогадувався.
Минули роки. Олександра Василівна тяжко занедужала. І тільки перед смертю вона розповіла про монети дітям, але ті нічого не знайшли. На місці старої рідної домівки звели новий і, мабуть, скарби так і залишилися десь лежати.
Ці легенди ніхто не підтверджує, але ніхто і не спростовує. Утім, час від часу місцеві жителі знаходять стародавні монети і прикраси. У село приїжджають археологи, вчені. Найостанніша їхня знахідка — монета царських часів. Якось місцеві жителі знайшли срібний медальйон з чиїмось портретом. От тільки час стер на ньому риси обличчя.

Київ.