Небо на землі

На високому правому березі річки Дністер простягнувся величезний кам’яний масив завдовжки 300 метрів, який має назву Галиця. Тиша, спокій та благодать, п’янке різнотрав’я, лісова гущавина та чудодійна вода джерел полонили колись перших ченців. У глибині каменю-вапняка вони і влаштували монастир — із церквою, келіями, дзвіницею і господарськими будівлями. Перші подвижники і їх послідовники залишили на віки німі могили та кам’яні ніші-келії із храмом, що були прихистком на землі для спасіння їхніх душ.

Келії були різної форми і площі, у два яруси. Церква — завдовжки до десяти метрів та завширшки до чотирьох — оштукатурена всередині, без розписів. За межами скелі була дзвіниця у три яруси. Скит Галиця був у Хотинському повіті, мав своє господарство, але наприкінці XVІІІ сторіччя його розорили турки. Своїм відновленням він завдячує овдовілому священику Здоїчевському, родом із Кам’янця-Подільського. Ієромонах Анатолій довів до ладу скит, посадив фруктовий сад та виноградник. Проте згодом молдово-влахійський екзарх Гавриїл скит закрив, а Анатолія перевів до іншого монастиря.

У 1820 році троє рибалок побачили вночі над церквою вогняний хрест, тоді священик Тимофій Морецький організував хресний хід до скита. Після реставрації, в день святого Миколая 1905 року, церкву і освятили.

Відомо, що Свято-Миколаївський монастир діяв періодично. У радянський період, відразу після війни, його закрили, а ченців (їх було 13—15 чоловіків) розстріляли і потопили. Все монастирське майно розібрали, зникли старовинні рукописні книги і мальовані ікони. Дзвіницю зруйнували, господарство розорили.

Свою нову історію монастир почав писати у березні 1999 року. Саме тоді там поселилися четверо ченців: Ігумен Амвросій і брати Сергій, Феодосій, Венедикт. Через піввіку святиню відроджують, історія пишеться далі.

 

Ломачинці

Сокирянського району

Чернівецької області.