Зустріч із Оленою відбулася в той момент, коли Андрій, незважаючи на молодість, розчарувався в коханні. Він важко переживав розрив із колишньою дружиною, але чудово розумів, що не може зробити її щасливою, сидячи в інвалідному візку. Не зможе бігати навперейми із маленьким сином Дмитриком, подати йому руку у тяжку хвилину.
...Одного разу Андрій прокинувся і не зміг встати. «Шість років хворію — і ніхто не може поставити точний діагноз, — каже мій співрозмовник. — Усі вірять, і я теж, що станеться диво — я знову ходитиму».
Андрій повернувся до батьків. Лікарні, лікарні... В одній із них два роки тому він зустрів медсестру Олену.
— Я прийшла на зміну у звичайний робочий день, —згадує молода жінка. — Андрій мені одразу сподобався. Ми почали спілкуватися, він розповів про себе. Як я раділа, коли бачила перші вогники в його очах! Тоді ми ще не знали, що ця зустріч — доленосна.
Скільки себе пам’ятає, Олена завжди хотіла працювати у лікарні. Може тому, що виросла поруч із таким закладом. Дівчина із простої робітничої сім’ї, батько — шахтар-інвалід. Олена знала, як багато важать добре слово, лагідна турбота, допомога. З особистим життям не склалося: розлучена, дочку забрав до себе колишній чоловік.
Освідчення Андрія в коханні і пропозицію вийти заміж Олена запам’ятала на все життя. Власні почуття вони перевіряли два роки. У високосний рік вирішили не розписуватися. Зіграли весілля 15 січня цього року... в санаторії «Слов’янський», де Андрій перебував на лікуванні. Головний лікар санаторію Микола Іванович Лігачов став названим батьком молодят — Андрія та Олени Яременків. Вони знайшли один одного. Їм лише по 28. Усе життя попереду. До речі, це не перший випадок, коли після спілкування пацієнтів санаторію (а сюди приїжджають інваліди-колясочники з усіх куточків України) створюються сім’ї. Кажуть, стосунки в таких парах особливо міцні й теплі.

Донецька область.