Відомо: аніж давати готову рибку, краще дати вудку й навчити ловити її.
Саме так діє громадська організація Парламент жінок України у Києві на чолі з Людмилою Денисюк. Вони розробили бізнес-план, який у майбутньому має забезпечити родину матеріально, а дітям надасть практичних професійних навичок. Фінансову підтримку для своєї ідеї наші жінки знайшли аж... в уряді Італії, який у рамках проекту «Гензель і Гретель» виділив українським дітям понад вісімдесят тисяч гривень. Гензель і Гретель — герої відомої казки, сироти, яким добра фея подарувала батьків. Засновники проекту в Україні сподіваються, що з часом вкладати гроші у майбутнє дітей будуть українські меценати.
А втілити проект у життя допомогли Державний та Київський обласний центри соціальних служб для молоді.
Гроші для майбутньої справи як соціальну допомогу отримали три дитячі будинки сімейного типу в Київській області. Одна сім’я, приміром, вирішила побудувати ферму й вирощувати страусів, друга придбала хлібопекарню й забезпечує себе і знайомих хлібом, третя організувала столярне виробництво.


***


Родина Поплавських із Броварського району складається з двадцяти шести чоловік. Вона була однією з перших, хто створив дитячий будинок сімейного типу. Любові тут вистачає на всіх — кожна дитина може пригорнутися до батьків.
— Інтернати — це добре, але вони не дають родинного тепла і затишку. Тільки та дитина, яка може покликати маму, по-справжньому розуміє, що таке сім’я, — ділиться старша донька Світлана. — Ми вважаємо, якщо любитимеш природу, любитимеш всіх і довкола не буде зла. Тому й вирішили побудувати ферму й розводити страусів. Діти полюбили пташенят, а доглядаючи їх, привчатимуться до праці. Дуже сподіваємося, що в майбутньому ферма стане основою фінансового добробуту нашої родини.


***


Що безпритульних не буде, твердо вірить Валентина Шамрай — енергійна красива жінка з Фастівського району. Для одних дітей вона стала мамою, для інших — бабусею (хто як уперше покликав, так і залишилося, вони з чоловіком не корегують). Десятеро діток на виховання Шамраї взяли вже в пенсійному віці, коли поставили на ноги двох своїх.
— Разом з дітьми в нашу хату прийшла благодать, —ділиться Валентина Степанівна, — чотири місяці я була прикута до ліжка, а тепер не знаю, де мої хвороби й поділися. Дітей не потрібно боятися, їх потрібно любити і вони віддячать сторицею. Кожна дитина повинна засинати без страху в серці й прокидатися з вірою, що її чекають мама й тато. У нас з чоловіком були батьки, і ми щасливі, що змогли ними стати не тільки для своїх дітей. У цьому році троє діток вже, можна сказати, відбулися. Закінчили школу й пішли навчатися далі, а до нас приїжджають на вихідні. Залишилося ще семеро.
Дуже вдячна за хлібопекарню. В духовці багато не спечеш, а от з міні-пекарні випічки вистачає на всю околицю. Тепер завжди маємо свіжий хліб і пиріжки. Поруч з нашим будинком школа, тож діти та й сусіди частенько заходять на запашні пиріжки, які готуємо усією сім’єю.


***


У родині Батурських з Ірпеня троє своїх дітей і дванадцятеро прийомних. Батько Володимир Анатолійович упевнений, що Бог дає дитину — дає і на дитину:
— Коли мали одну дитину, були матеріальні труднощі, коли з’явилася друга — стало легше. Впевненості родині додала третя. А коли в хаті защебетало аж п’ятнадцятеро, взагалі більшість проблем відпало. Та головне, що я отримав разом з дітьми, — це вдоволення. Я щасливий, що маю велику родину і будинок, в якому кожному є місце. Започаткував гончарну справу, а тепер ще й столярну. Привчаю дітей до праці, поступово вони набувають професійних навичок. Разом ми зробили вже не один стіл. Проект «Гензель і Гретель» — це найкраще інвестування грошей у майбутнє дітей.
Мій будинок — повна чаша, та душа болить за дітей з вулиці, які не мають сім’ї, тепла мами й тата. На жаль, не можу обійняти і допомогти всім, як квочка, двадцять одне яйце вона обігріє, а решта пропаде...