Відзначаючи сорокову річницю подружнього життя, Ніна та Володимир Пустовіти одягли свої весільні сорочки. Зберегли їх — як найціннішу реліквію.
На весільних сорочках Володимира Петровича та Ніни Назарівни переважають чорно-білі та червоні кольори. Власне, вони символізують довгий шлях цього подружжя. Обоє зазнали сирітства в дитинстві, обоє прагнули сімейного затишку і тепла. Побравшись, разом ліпили своє гніздечко, виховували двох синів. Довгих дванадцять літ складали копійку до копійки, цеглину до цеглини. І виріс будинок-красень: просторий, світлий, привітний — як і його господарі. І хоч сини вже мають свої сім’ї і житла, все ж таки батьки сподіваються, що колись діти злетяться до гнізда, з якого вилетіли.
А Ніна Назарівна й досі вишиває гладдю і хрестиком. Створені нею рушники, покривала і килими прикрашають усі кімнати. Дивовижне багатобарв’я стелиться від порога, немовби припрошуючи гостей до світлиці, а далі — всміхається вже зі стін та подушок. І на душі стає до щему солодко, немовби ти поринув у добру й світлу бабусину казку. Адже в рясних візерунках, виконаних у народному стилі, — відлуння української давнини.
До речі, на Кодимщині й донині весілля справляють за старовинними обрядами, з дотриманням народних традицій і ритуалів. Передусім — сватання, замішане на гуморі і жартах, на любові і шані. І нарешті, весілля — з нанашками і дружками, старостами і весільними свічками. А найголовніші на цьому святі — молоді у вишиванках.

Одеська область.