«Ой, снігу, снігу білого насипала зима!» — згадав дитячий віршик Сидір Морс, притулившись носом до шибки вікна. Надворі мела така завірюха, що світу білого не видно було. У таку годину добре сидіти в теплому помешканні за святковим столом і піднімати чарку за Новий рік та нові гаразди. А засніженими вулицями нехай вештається тільки Дід Мороз. Йому за це добряче платять, враховуючи роботу на свято.
Саме того казкового персонажа для свого сина саме й виглядав президент футбольного клубу «Яничар». Однак той досі не навідувався. Поки йшов тільки сніг. І завдяки йому пригадалась недавня кумедна пригода на тренувальній базі.
Під час одного з тренувань повалив такий лапатий сніг, що гравці, мов ті дітлахи, кинулися ліпити бабу. Осторонь стояли тільки африканці, які побачили сніг уперше в житті. Нарешті осміліли й вони — набравши у жмені білого й холодного, весело кидали його догори.
«Назбирай де кращий і вишли посилкою родичам додому, — лукаво порадив перекладач чорнобровому захисникові. — А що? Адже у вас там зроду такого добра не бачили».
Легіонер і справді притьмом кинувся згрібати докупи небачене для Африки диво. Та через кілька хвилин зупинився і замислився. А потім невпевнено заперечив перекладачеві: «Так він же розтане...»
Регіт, що кілька хвилин тоді стояв на полі, вчувається Сидору навіть зараз. Хоча тепер йому було не до сміху.
«Де його носить? — укотре вибатькував замовленого дідугана. Заблукав десь? Чи може охорона під кожухом і в торбі все перевіряє?..»
Та за мить у двері нарешті подзвонили.
— Дід Мороз до вас, — оперативно озвався охоронець. — Чистий. Можна пускати?
— Дід Мороз! Дід Мороз, — застрибав на одній нозі чотирирічний син, який з нетерпінням очікував на появу гостя.
Та через мить хлопчик так само швидко рвонув від дверей назад, злякано репетуючи: «Бабай! Бабай!..»
На сполоханий голос миттю нагодився господар квартири і від побаченого Мороза у нього теж мороз пішов по шкірі. Адже на порозі стояв довготелесий негр з білою бородою та в традиційному червоному кожусі й намагався заспокоїти сполоханого малого господаря: «Кіндер, малчік, пліз...»
— Що за діла в натурі? — закономірно обурився Сидір. — Цирк тут, чи що?
«Дід Мороз» тільки витріщив очі й мовчав. Натомість збоку вигулькнув меткий чоловічок і взявся «перетирати» конфлікт.
— Тисячу вибачень! Не лякайтесь. Наша фірма віднедавна наймає для цих послуг переважно легіонерів. Просто цей бовдур ще не зовсім добре мову вивчив. Ану кажи: «З Новим...», — почав термосити підлеглого.
— Не пойняв! — взявся руки в боки президент ФК. — Що в усьому місті неможливо знайти нашого парубка чи дядька на роль Діда Мороза?
— Уявіть, шефе, що й справді важко! Бо хіба наші здатні впоратись із цим? Та нізащо!
«Дурить, стерво», — подумав Сидір, а вголос запитав:
— А Снігуроньки у вас теж... той... привозні?
— Аякже! — зрадів прибулий фірмач. — Від японок до нікарагуанок! Рівняємося на вас. Адже у вашому клубі, кажуть, тепер навіть садівники й прибиральниці — легіонери. Про футболістів взагалі мовчу...
— Вигнати втришия! — кинув охоронцям господар, показавши на безцеремонного гостя. — І цього теж, — не забув і про «Діда», який вже розімлів у кімнатному теплі й почав дрімати.
«Ну діла! — перегодя нервово крокував кімнатою з кутка в куток Сидір. — Дожилися! Вже Діда Мороза вдома не здатні знайти. Подавай їм заморського!»
Однак через кілька хвилин він вже цілком заспокоївся й повеселів.
— Не рюмсай, — взявся втішати сина. — По-перше, як зустрінеш Новий рік, так і проведеш. Отож в наступному році тато придбає для команди ще не одного легіонера. А по-друге, тепер вже ніхто не дорікне нам, що ми відмовляємося від послуг співвітчизників. Адже сам бачив — навіть Дід Мороз і Снігурка і ті вже іноземні шабаш... Легіонери тобто.