Японська родина — дуже ієрархічна. В одній оселі живуть зазвичай два—три покоління. Стіни оселі прикрашають портрети засновників роду аж до шостого—сьомого коліна. Навіть найменші діти знають, хто були їхні діди, чим займалися, які мають заслуги перед країною. Найбільша влада в родині належить найстаршому чоловікові — дідові. З дитинства японець бачить свого батька в безумовному послуху своєму батькові. Звідси — бездискусійний і абсолютний авторитет діда й батька в родині.
Однак цю сувору дисципліну до дітей застосовують не одразу. Перші роки малюка виховує мати, яка годує його молоком часом до двох років. Років до п’яти—шести в маленьких японців немає жодних обмежень, зокрема в іграх. Немає й покарань. Є терпіння й розуміння дорослих. Саме ці роки й формують характер, вдачу майбутніх громадян, закладають основи оптимізму. У дитинстві вчать і вміння слухати й чути співрозмовника.
Завдяки надмірній свободі японських хлопчиків та дівчаток у перші роки життя під опікою матері, а потім і батька, згодом дорослий японець може витримувати найтяжчі випробування долі. Бо він одержав багато тепла і свободи у найніжнішому і найвідповідальнішому віці — в дитинстві. Ось така педагогіка. І чи не в цьому секрет того, що сьогодні найдовший вік людини на нашій планеті у японців?
