Щедрий вечір, добрий вечір, пане господарю!

Такими словами щедрівок вітаються на Меланки, 13 січня, напередодні старого Нового року.

Господині печуть пироги, «щоб коли батько сядуть за стіл, то їх не видно було за горою пирогів». Отак вимірювали в давнину омріяний достаток на весь наступний рік. Щедрувальників, або тих, хто «водить козу», запрошують до хати. Вони розігрують діалог «кози» й «кота», хор співає про щедрість господарів... А ще цього вечора парубки перевдягаються на Меланку, «котра сама не ходить, а за собою почот водить» — «циганка» ворожить, «циган» коні міняє, «ведмідь» танцює, «коза» скрипку грає, «журавель» у бубон вибиває. «Ой, господар, господаречку, пусти в хату Меланочку...», — співають. Та господині знають, що Меланка може й висміяти недбалих господарів... Однак завше все закінчується пригощанням за столом. Щедрувальники скидають свої кожухи догори вовною.

А от «дівоча Меланка», пише Олекса Воропай у збірці «Звичаї нашого народу», значно розважливіша. Дівчата одягають «молоду» — Меланку — і «молодого», що зветься Василем. До хати вони не заходять, щедрують під вікнами: 

Дівчата і самі ходять з «Меланкою», і парубочу «Меланку» частують вечерею. А ще ворожать. Запитують у перехожого, як його звуть, кидають через хату чоботи.

На Гуцульщині Новорічної ночі — ще й свято печі: «Цілий рік вона робить службу, а на Василя йде в танець — вона ся віддає», — кажуть гуцули. Зранку на Меланки добре мастять піч глиною — «аби не кляла, що немащена!» Ніхто вночі не спить на печі і не сідає, бо тяжко їй танцювати». Отака вона магічна передноворічна ніч. Щедрий вечір, свято Меланки. А завтра — Новий рік і Василя.