Тук-тук! «Хто там?» «Це я, Дід Мороз!» Ми з дочкою відчиняємо двері і на порозі квартири справді бачимо Діда Мороза і Снігурку. «Здрастуй, дівчинко Юля! Я прийшов поздоровити тебе з Новим роком!» І моя п’ятирічна Юля-дзиґа, у котрої шило незмінно в одному місці, поводиться незвично тихо і навіть якось урочисто. Обережно помацавши дідову шубу і бороду, вона на прохання незвичайних гостей заспівала свою улюблену пісню. А коли двері за казковим гостем зачинилися, сказала: «Хоча голос у нього, як у дяді Васі, це справжній Дід Мороз. Адже тільки справжній міг знати, про який подарунок я мріяла».
Без права на обман
...Василя Григоровича в нашому місті багато хто знає. Він класний токар, запеклий рибалка, досвідчений садівник, городник і просто хороша людина. А ще він Дід Мороз з 15-річним стажем! Чи багато знайдеться людей, які можуть похвалитися такою професією? Василь Григорович теж хвастати не любить (щоб діти не дізналися), але мені розповів про свою незвичайну професію із задоволенням.
— Уперше костюм Діда Мороза я одягнув на прохання нашого головцехкому — Любові Михайлівни. Ми вирішили поздоровити дітей працівників «Свеми», де я тоді працював. Костюм костюмом, а без спеціальної підготовки до дітей не підеш. Згодом прийшов досвід і розуміння того, що Дідом Морозом може бути лише людина витривала. Доки з дітьми пограєшся, сім потів зійде. А пітніти Діду Морозу не годиться. Тоді я з роллю впорався. Щоправда, мій старший син Павлик переконував молодшу сестру Марину: «Це наш тато!» Але вона йому не вірила.
Одного разу ми вітали дівчинку, в якої нещодавно померла мама, наша співробітниця. Усім колективом зібрали гроші, купили сукню, портфель, цукерки і канцелярське приладдя для школи. Ні дівчинка, ні її бабуся про це не знали. Скільки щастя принесли дитині ці несподівані і такі потрібні подарунки. Вона читала нам вірші, а її бабуся нишком плакала...
Тоді я зрозумів головне: Дід Мороз не має права обдурити довіру дитини.
Про спритних Снігурок і запасні цукерки
— У мене завжди найкрасивіші Снігурки! — з гордістю згадує Василь Григорович. — Вона обов’язково має бути нижча від мене на зріст, симпатична і весела. Важливі для Снігурки спритність і вміння підтримати розмову з Дідом Морозом.
Пам’ятаю, одного разу в моєї Снігурки саме перед Новим роком захворіла дитина, і ми поїхали до дитячої лікарні її провідати. Як належить — в костюмах, з подарунками. Чергова медсестра без слів пустила нас у палату. А через кілька хвилин туди збіглися діти з усієї лікарні. Слідом за ними і медперсонал. Малята хотіли доторкнутися до Діда Мороза, старші — прочитати вірші, а всі разом одержати цукерки (Слава Богу, взяли солодощів з надлишком). Користуючись нагодою, медсестри поскаржилися на хворих, які не виконують розпоряджень лікарів. І діти одразу погодилися випити всі необхідні ліки, тільки б Дід Мороз на них не розгнівався. Проводжаючи нас, одна із співробітниць сказала: «Де ж наш комсомол? Хоча б раз додумалися дітлахів у лікарні поздоровити!..»
Доза для Мороза?
— Якщо діти побачать тебе з чаркою в руках, то вже нізащо не повірять, що Дід Мороз — справжній. Отож 50 грамів ще зможуть додати Діду гумору, але якщо перебрати...
Стався якось кумедний випадок. Стомлені і розбиті, як торішній сніг, ми зі Снігуркою поверталися додому. Раптом підбігає до нас чоловік і каже: «Діду Морозе, виручай! Я у дружини 100 грамів прошу, а вона не дає. У неї настрій поганий — у будинку води немає. А я їй візьми та й скажи: «Зараз і води принесу, і Діда Мороза приведу». Виручай!..» Довелося погодитися. Бачили б ви вираз обличчя цієї жінки, коли на порозі з’явився її чоловік з двома відрами води, а слідом за ним — ми! Діти були просто щасливі. А господиня розщедрилася...
Так, люди у нас гостинні: пригощають, гроші пропонують. Але хоча зайвих грошей у мене немає — брати рука не піднімається. Адже Дід Мороз — професія благородна. Вона зобов’язує.
З Дідом Морозом спілкувалася Олена ГУЩА.
Шостка
Сумської області.
