Зустрілися днями з колегою, редактором всеукраїнської дитячої газети «Долонька» Миколою Гординчуком.
— Ану, Миколо, втни щось про півня! — кажу йому, і він заводиться: «Подвір’я без півня — багачу не рівня!» Бачте, його ще в дитинстві бабуся Килина Климчик із села Нігина так навчила. А далі він сам збирав докази бабиного спостереження.
Особливо мені припали до душі різдвяні прикмети. Ось жмуточок їх. Господиня варить кутю, ні на мить не забуваючи про своїх курочок та когутика, мусить уділити і їм. Коли страва готова, треба, взявши горня в руки, обов’язково сісти на стілець чи бодай спиною притулитися до одвірка і при цьому промовити: «Нехай квочки сідають». Далі посудину поставити на дерев’яну основу ліжка (або на ослін) і довкола нього притискати долонями дерево та примовляти: «Кво-кво на Різдво, а з Різдва — на гніздо». Ранніми будуть квочки, а курчата ростимуть швидко. Цього дня газдиня не забувала хоча б тричі промовити: «Скільки в куті пшеничок, щоб стільки було курочок». І тоді квочка більше висиджувала курочок, ніж півників. Зерном від посівальників обов’язково слід нагодувати домашню птицю, інакше не вестиметься. Але не треба кликати курей, бо коли зачує відьма, то закляне: «Твої — кури, мої — яйця», і так станеться, що несучки «ледарюватимуть». Сало треба смажити так, щоб добре шкварчало, то кури почують і знайдеться квочка.
Уважні господині придивлялись: якщо кури сідають на сідала тісненько, значить, чекай морозу, якщо вільно — буде відлига.
У Миколи є ще й серія різноманітних півнячих курйозів. Ось випадок часів Другої світової війни, що стався в селі Подільське Кам’янець-Подільського району. Півень-забіяка кинувся на окупанта! Той відмахувався прикладом, тримаючи автомата за ствол. А птах стрибнув на автомата, зачепив кігтем курок. Німець загинув. Окупанти зігнали на майдан усе село, на розправу. Але солдати-очевидці переконали своє командування, що люди не винні. Може, колись у Подільському з’явиться пам’ятник партизанському півневі й тим німцям?
Хмельницька область.
