Що їх єднає? Сусідство в українському домі буття
Козаки народжуються у Львові, в майстерні художника Ореста Скопа. До іконографії козака Мамая, яку складали століттями, він вніс свою лепту — понад двісті самобутніх, оригінальних образів. Загалом їх буде триста. Саме стільки бандуристів — носіїв вільного духу було страчено під Харковом у 1933 році за тогочасними «понятіями». Проект присвячено їхній світлій пам’яті. А для нащадків — це урок.
Художник і сам за духом і стилем життя — як ніхто інший — козак Мамай ХХІ століття. Він благословляє своїх козаків у дорогу: ліру в руки, на коня — і гайда у білий світ. У одного з них на списі написано: «Так, Ющенко».
А хто ж залишається в українському домі буття, коли Мамай вирушає у світи, буває, навіть за океан, до вітальні Хілларі Клінтон? Залишається Богородиця з немовлям. Іконостас у новозбудованому храмі в старовинному селі Віжомлі на Львівщині малює на прохання громади саме Орест Скоп. Зробив шість варіантів проекту іконостаса, дарма що йому казали: досить, це вже добре. Чи не найважче було віднайти модель для образу Діви Марії.
— Я шукав жінку з таким поглядом, від якого йшло б світло. Можна було йти легшим шляхом: подивитися, як хтось інший малював. Але це було б неправдою. У ХVІ сторіччі художники все одно малювали земне обличчя, навіть якщо канонізували його. Одна плакала в майстерні: «У мене життя не склалося, я — грішна жінка, а ви з мене Богородицю малюєте». А що таке — грішна? Момент каяття — це вже добре. Від неї йшло тепло. Коли ми поставили іконостас у Віжомлі, якась жінка зайшла до церкви й каже: «То — не для нашого села, а для Києва». Наші селяни мають вроджене відчуття краси, однак прикро, що зараз для них нерідко малюють іконостаси під візантійський стиль. Це влаштовує і громаду, і священиків. Але це — не образи, а ляльки. Для мене важливо знайти грань між собою, завданням, людьми і мистецтвом.
— Козак Мамай і Богородиця — надто різні герої. Як вони поєднуються у світобаченні художника?
— Мамай завжди був поряд із Богородицею в українській хаті. Чоловіки йшли на війну, а козак Мамай залишався в домі — захищав родину. Це — святе. Я переконався: якщо людина недобра, мій козак не потрапить до неї. Замовляють картину, а мені вона не вдається.
...У Ореста Скопа — дивовижна майстерня. Як у старі добрі часи — з вікнами на стелі. Тут можна вести розмову з небесами, з Богом, а вже потому приступати до роботи. Зрештою, істинна муза — то «посестра» Діви Марії, яка нищечком спостерігає за своїм сином і мандрами козаків. І спробуй збагни: де тут — земне, а де — святе.
 
Львів—Віжомля—Львів.