Не завжди захист ображеного й обдуреного на його користь. Нерідко жертва свавілля чи хамства потерпає ще більше після звернення по допомогу.
Так, власне, сталося і з інвалідом I групи, сліпим з 1943 року Гершем Уманським. Він після численних скарг у служби соціального захисту Святошинського району та столичної держадміністрації зателефонував до редакції.
— Соціальні працівники знущаються з мене, а звинувачують мене у жорстокому до них ставленні, — розповів нещасний.
Відвідини старого підтвердили: квартира фактично не знає рук справжньої господині, якою має бути соцпрацівниця. Захаращений балкон, шар пилу на меблях і відсутність постільної білизни свідчили про величезну любов і повагу персоналу відділення соціальної допомоги № 1 територіального центру з обслуговування пенсіонерів та самотніх непрацездатних громадян Святошинського району до підопічного Уманського. Про це йшлося в статті «Обслуговування інваліда І групи вважаємо принизливим, або Як сліпий скривдив 78 столичних соцпрацівників» («ГУ» від 16.10.2004).
Після публікації, стверджує Герш Хаймович, його життя стало ще «солодшим». Постійного працівника, як він того просив, йому не дали.
— Ті, хто приходить тричі на тиждень, себе не обтяжують роботою, все скаржаться на низьку зарплату, — каже інвалід, якому доводиться вислуховувати «ображених» владою і начальством.
Воно, до речі, поспілкуватись із скаржником не спромоглося. Натомість за дорученням головного управління соцзахисту населення міськдержадміністрації в районі створили комісію «для перевірки опублікованих фактів». До її складу увійшли працівники соціальних служб та «залучений представник депутата Київради...»
Що зробила поважна комісія з п’яти осіб? По-перше, провела збори працівників відділення № 1, на яких були присутні чи 72, чи 70. У керівників, вочевидь, негаразди з арифметикою, бо в різних документах подають різні цифри. Це — не дріб’язок, панове, це — тенденція, яка свідчить зайвий раз про поверхове, формальне, бюрократичне ставлення до скарг інваліда і виступу газети Верховної Ради.
Можна уявити, як пройшли ті збори, скільки там було емоцій, якщо у «виступах соціальні працівники підтвердили (увага! — Авт.) грубе, зневажливе, принизливе ставлення до них з боку Уманського Г. Х.».
Таки кривдить сліпий своїх піклувальників і годувальників?! Таки знущається з них, коли вони задля «галочки» відвідують старого, роблять вигляд, що сумлінно труть, чистять, миють, витирають, готують тощо. На кухні, в кімнатах, на балконі, в туалеті. Я був у квартирі і бачив «сліди» тієї турботи і піклування.
— Жоден з керівників не контролює роботу соцблагодійників, — зазначає Уманський. — Інакше не відмахувалися б від моїх прохань, не кидали слухавки і не нехтували моїми письмовими зверненнями.
«Якість обслуговування Уманського Г. Х. під особливим контролем», — зазначає якийсь клерк, що поставив свій підпис замість начальника управління соцзахисту населення Київської МДА Сергія Бичкова. До речі, саме до Бичкова зверталася газета у згаданій публікації. Просила: розберіться, оцініть діяльність святошинських благодійників, допоможіть конкретній людині, яку загнали в глухий кут байдужістю і неприхованою зневагою. Не знаю, чи має честь Бичков читати парламентську газету, але відреагував на виступ «ГУ»... прес-секретар міського голови. На його ім’я, а ще на адресу редакції і підмахнув цинічну відписку хтось за Бичкова.
Тепер мусимо апелювати до міністра Михайла Папієва.
Може, він роз’яснить підлеглим, як слід ставитися до інвалідів, котрі в прямому і переносному розумінні світа божого не бачать. І чи морально тим, кому суспільство довірило турботу про знедолених, відмовлятися від благочинства? Чи по-божому це?..