Стадіон тріщав по швах, як штани на ненажері. Ще за тиждень до футбольного матчу квитки розійшлися із швидкістю «темників» по підконтрольних ЗМІ. Отож, спіймавши облизня біля зачинених кас, уболівальники тепер старцювали на підступах до стадіону із традиційним запитанням: «Зайвого немає?» І при цьому демонстрували готовність придбати квиток за величезні гроші.
Зате ті, кому пощастило всістися на трибунах, вже булькали пивом, пихкали цигарками, лускали соняшникове насіння, нетерпляче позирали на стрілки годинників і в перерві між цим оптимістично горлали: «Банкір» — чемпіон!».
Чесно кажучи, така категоричність нітрохи не відповідала дійсності. Улюблена команда теліпалася в хвості турнірної таблиці й могла претендувати на першість, хіба що граючи в преферанс чи підкидного. Або в морський бій.
Та й сьогодні уболівальники зібралися не для того, щоб побачити, як «Банкір» зіб’є в кислицю та скрутить у баранячий ріг отих тюхтіїв з «Фермера». Ні! Прихильники футболу заповнили стадіон, аби стати свідками іншої події. Її, до речі, ще напередодні поєдинку місцева газета вже бадьоро прокоментувала колоритним заголовком «Тепер, Гапко, і ми люди!».
Важливість події справді було важко переоцінити. Хоча, чесно кажучи, в те, що таке свято колись таки причалапає на вулицю тутешнього футболу, ще донедавна не дуже вірилося. Та й відповідні чутки, що спершу поповзли, а потім взагалі побігли наввипередки, було кому заперечувати.
— Брехня! — авторитетно заявив заводій місцевих фанів Диня, який знав про колишніх, нинішніх і майбутніх гравців команди все і навіть більше. — Не може такого бути! Швидше отой красунчик Бекхем візьметься рекламувати шкарпетки нашої фабрики «Стонога», а у вільний час гратиме за «Банкір». Не віриш?
І справді, повірити у присутність у команді чергового новобранця було непросто. Бо за останні пару років кольори «Банкіра» вже підпряглися захищати гравці з Венесуели і Колумбії, Непалу і Брунею, Гондурасу й Берегу Слонової Кістки, Гватемали і Бурунді, Ліхтенштейну й Сан-Марино, Гвінеї-Бісау й Верхньої Вольти. Навіть Соломонові острови делегували сюди свого аборигена. Але щоб компанію їм міг скласти ще один?! Бо надто вже неймовірними здавалися балачки про дебют у команді ще й вихованця вітчизняного футболу. Це, даруйте, вже в жодні футбольні ворота не лізе.
Та чого тільки, виявляється, в житті не буває! Невдовзі присоромлений Диня змушений був прикусити язика. Адже президент клубу «Банкір» Рудольф Гаманець офіційно підтвердив інформацію про підписання контракту з... українським футболістом.
Навіть якби в місті раптом прибрали з вулиць та майданів осоружні рекламні вивіски, це справило б на городян менше враження.
Сенсаційну новину обговорювали до того, що на спеціально організованому мітингу стихійно запропонували назвати одну з вулиць іменем вітчизняного футболіста. Причому поруч із вже існуючою площею Імені 26 легіонерів.
А ще, зрозуміло, всі з нетерпінням чекали домашнього матчу, аби стати свідками появи на полі у складі команди українського гравця. До речі, сам 20-річний форвард Василь Попадун в інтерв’ю місцевій газеті зізнався — пропозиція від керівників «Банкіра» для нього була досить несподіваною. Проте довго над нею не розмірковував. «Ще передумають», — щиро висловив свої побоювання тепер вже повноцінний новобранець.
Не передумали. Однак, на превелике розчарування переповненого стадіону, для Попадуна місця у стартовому складі команди не знайшлося. Що ще залишалось робити уболівальникам? Вигуки обурених прямим текстом засвідчували нетрадиційну сексуальну орієнтацію та кепські розумові здібності тренера аж до 88-ї хвилини матчу. До того часу «Банкір» вже «дув» 0:3, та на принизливий рахунок мало хто звертав увагу.
—Попа-дун! — скандували вже добряче охриплі уболівальники і таки домоглися свого.
До того, як на зелений газон нарешті ступить нога в бутсі вітчизняного футболіста, залишалися секунди. Здогадливий суддя, не бажаючи псувати свята, додав кілька хвилин до основного часу. Потім ще й очікувана пауза у грі таки була. І мабуть, не має значення, що, вийшовши на поле, Попадун так і не встиг бодай раз доторкнутися до м’яча. Адже самого виходу було достатньо, щоб після фінального свистка уболівальники ще довго скандували прізвище дебютанта і не поспішали розходитися.
