В автобусі бабуся скаржиться приятельці: «Тільки й знаю, що ходжу до лікарів, дивлюся телевізор та п’ю кефір. А мій Іван навіть із крісла не встає. Ми, старі, нікому не потрібні. Як жити? Жодної радості!». На що подруга жваво заперечила: «Та що ти! Життя тільки починається! Діти й онуки приїжджають у гості. Ми з дідом багато гуляємо. Навіть серце стало турбувати рідше, ніж раніш... От і ти збадьорся!»
Тож чи завжди осінь життя — трагедія?
Учені помітили, що поряд із старінням організму та упадком фізичних сил справді можна простежити інтелектуальний і емоційний «відхід» у внутрішній світ, переживання, пов’язані з осмисленням прожитого.
Але не слід з періодом старості пов’язувати лише регресивні явища. Старість — це ще і час мудрості. Дуже багато хто, навпаки, переживає почуття задоволення, повноти життя, вищий рівень особистісної самореалізації. Якщо людина в душі залишається молодою і не має претензій до життя — перед нею відкривається нове майбутнє. Вона не тільки вносить посильну лепту (стежить за порядком у домі, няньчить онуків, допомагає порадою), а й шукає такі форми активності, які давали б їй змогу максимально розширити свої обрії. Люди похилого віку захоплюються моржуванням і стають мандрівниками, пишуть вірші і створюють полотна, реалізують себе як вихователі і наставники. Вони насолоджуються своїми знаннями, досвідом — по суті, своїм віком.
Про таких людей писав В. Шукшин: «З віком починаєш розуміти силу людини, яка постійно думає. Це величезна сила, що полонить. Молодість, чарівність, пристрасті — все старіє і руйнується. Думка не гине! І прекрасна людина, що несе її через життя». Такі мудрі старі багато знають, але претендують лише на те, що сприяє їхньому духовному розвиткові, відкидаючи дрібні обивательські пристрасті.
Згадаймо казку О. Пушкіна про рибалку та рибку. Сидить баба, а перед нею — розбиті ночви, старі і зруйновані, як вона сама. І як же їй хочеться все змінити! Адже за все своє довге життя баба так і не зрозуміла, що невгамовні пристрасті і бажання затягують, і немає їм кінця. Слідом за новенькими ночвами — нова хата, потім хороми, а з ними — і новий статус. Але при цьому — глибока внутрішня криза. Який чудовий приклад потворного самоствердження немудрої старості!
Один філософ сказав, що в дитинстві життя вимальовується перед нами, як театральна декорація здалеку. У старості — як та само декорація, тільки перед самими очима. Спокійне осмислення прожитого дає людині можливість побачити нитки, з яких виткано канву життя, світлі і тіньові сторони власних вчинків, своєї суті, людських вад і благодіянь.
Сенека казав: потрібно намагатися, щоб життя, подібно до коштовності, брало не величиною, а вагою, і мірялося не терміном, а справами. «Людина, — писав він, — може бути досконалою, навіть якщо тіло кволе. Так і життя може бути досконалим і за меншого терміну...»
Час плине швидко, але він не здатен зробити наше життя менш наповненим і радісним, ніж ми цього самі захочемо. І старість життю не завада!
Тетяна ГУРЛЕВА, науковий співробітник Інституту психології імені Г. Костюка Академії педагогічних наук України.
