Виховання чи покарання?

Так хочеться дати власним дітям найкраще: покласти ласий шматочок у тарілку, придбати наймоднішу одежину, хочеться, щоб здобули грунтовну освіту. Мріємо і про більш важливе — вкласти в дитяче серце добрі наміри, свободу волі, вірні цілі та уміння досягати їх самостійно. Але привчити маленького громадянина жити своєю головою і працею, з’ясовується, набагато важче, ніж купити нову іграшку. І виростити — не завжди означає виховати...

Саме про якість виховання розмовляємо зі старшим викладачем кафедри психології університету «Україна» Марією ГОЛЕЦЬ.

— Одним з найважливіших показників успішності виховання і формування особистісних рис є працелюбність. І починати треба з правильного розпорядку дня, підкріплюючи кожну настанову власним прикладом. Наприклад, вставати і батькам, і дітям в Україні бажано о пів на шосту ранку, як роблять це в інших європейських країнах і як здавна заведено на нашій землі. Лягати спати лікарі рекомендують не пізніше як о десятій вечора, бо цей час є найціннішим для відпочинку мозку й усього організму.

— На жаль, деякі батьки допускають, щоб дитина жила безладно й безсистемно, намагаються більше розважати її, ніж привчати до свідомої самостійної діяльності. Ще гірше — ставити перед дитиною надто дрібні цілі (розваги, ласощі). Маля ще не може самостійно обирати і регулювати цілі. Під впливом батьківських заохочень виникає величезний і складний світ потреб дитини, від тягара якого вона й страждає (адже не все, що хоче, може отримати тут і негайно). Але і з часом, уже дорослою, людина не може відірватися від дріб’язковості звичних пріоритетів і продовжує гонитву за враженнями та вже значно дорожчими іграшками. Тож найперше завдання батьків — навчити нащадка визначати правильні орієнтири і спрямовувати зусилля на розвиток фізичних та розумових сил.

— Тому що з раннього дитинства малюк перебуває під навіювальним впливом своїх батьків і вихователів. Отже, дитину ще змалку позбавляють самостійної свідомої діяльності й вона не може не тільки що-небудь робити самостійно, а й навіть думати!.. Ще у 80-х роках минулого століття американський гуманіст Карл Ренсам Роджерс сказав, що його найважливіше відкриття — необхідність з раннього віку вільно й самостійно усвідомлювати чуттєвий і суспільний досвід. Це та інші відкриття Роджерса підкреслюють важливість виховання переконанням. Українська народна педагогіка також завжди була проти тиску на вільне усвідомлення дитини, шанувала її волелюбність, оберігала розвиток свідомості. Згадаймо «Молитву» Тараса Шевченка: «А чистих серцем? Коло їх Постави ангели свої, Щоб чистоту їх соблюли».

— Це безперервний вплив на психіку дитини, безцеремонне втручання в її свідомість. Фактично — це покарання, яке вона до того ж неспроможна усвідомити, адже безмежно довіряє батькам. Під постійним тиском дитина втрачає здатність до самостійної свідомої діяльності. Тому насамперед кожному з батьків треба визначитися, що важливіше: спокуса «натиснути» на чадо заради хвилинної покори або його свобода волі й свідоме мислення в майбутньому? Батьки повинні уникати навіювання і тиску. І переконувати, переконувати, переконувати...