Жертвою 15-річної шанувальниці став ді-джей  радіо Дмитро. Тепер він з усмішкою згадує історію, яка трапилася з ним півроку тому. Але каже, що тоді було не до сміху.
Оксана частенько телефонувала на радіо — їй подобалося розмовляти з Дмитром. Поки в ефірі лунала замовлена нею пісня, дівчина «тримала» ді-джея на телефоні, розповідаючи про свої почуття. Порятунком було закінчення композиції. З часом вона почала телефонувати по кілька разів на день, змінюючи голос, щоб Дмитро її не впізнав. Можливо, це так би й тривало, якби не випадок. На радіо проводили вікторину, переможцю якої ведучий, а ним був саме Дмитро, мав власноруч віддати приз. Для Оксани з’явився шанс нарешті зустрітися з ним. Чи то доля була на її боці, чи бажання — аж надто сильним, та дівчина виграла-таки той приз. І Дмитрові нічого не залишалося, окрім продиктувати адресу радіостанції.
Оксана прибула за три години до призначеного часу. Охороні сказала, що йде до ді-джея, і її  пропустили. Вона побачила на столі у вахтера роздруківку з телефонами  працівників радіостанції і попросила хвилин п’ять посидіти біля столика — відпочити. Дівчина швидко знайшла у списку потрібний номер і запам’ятала його. Подякувавши, пішла за своїм призом. Зустріч була недовгою. Дмитро швиденько вручив подарунок, «по-братському» привітав переможницю і зник. Після цього Оксана часто стала з’являтися у приміщенні радіостанції. Обдурювала охорону, вигадуючи різні приводи своїх візитів. А через деякий час на неї вже не звертали уваги. Навіть Дмитрові вона не заважала. Він почав було забувати про Оксану, аж раптом...
О третій ночі задзвонив мобільний.
— Слухаю, — сонним голосом мовив Дмитро.
— Кохання моє, ти спиш? — пролунав щасливий дівочий голосочок.
— Хто це?
— Твоя люба Ксюша.
Дмитро недослухав і, лаючись, вимкнув телефон. Однак така ситуація почала повторюватися кожної ночі. Хлопець намагався пояснити Оксані, що він її не кохає, та й навіть не знає! І особисте життя в нього вже склалося. Дівчина інколи ображалася, погрожувала самогубством, але врешті-решт «пробачала» Дмитра.
...Одного дня до ді-джея на роботу прийшли двоє міліціонерів.
— Дмитро Бурундуков — це ви? — грізно запитав один із них.
— Так, а що?
— Знаєте цю дівчину? — міліціонер показав фотографію Оксани.
З’ясувалося, що Оксана зникла і батьки написали заяву до міліції. Дівчину шукали усюди. А щоб знайти хоч якусь зачіпку, батьки перевірили її особисті речі та записники. В одному з Оксаниних блокнотів вони прочитали, що їхня дочка збирається заміж за Дмитра. Там було записано його телефони, адресу та місце роботи. Тож міліція запідозрила, що хлопець причетний до зникнення Оксани. Батьки звинуватили його у викраденні дочки. Їхня версія була така: дівчина зрозуміла, що занадто молода для шлюбу, і відмовила Дмитру. А він, через затьмарений коханням розум, викрав її та утримує десь силоміць.
Залишалася надія лише на те, що дівчина до нього зателефонує. Проте деякий час телефон мовчав. А через два тижні Оксана з’явилася знову, і, мабуть, це був єдиний раз, коли Дмитро зрадів, почувши її голос.
— Де ти є? — схвильовано прокричав він у слухавку.
— Не хвилюйся, сонечко, я вже вдома. Їздила на море. Так чекала, що ти до мене приїдеш. Але, розумію, в тебе ж робота. Нічого страшного, наступного року поїдемо...
Хлопець зрозумів, що все йде по колу. Знову будуть нічні дзвінки, погрози та неприємності. Дмитро змінив адресу, номер телефону. Охоронцям на радіостанції заборонили і близько підпускати Оксану до приміщення. Дівчина зникла з його життя. Та чи назавжди?