Ірина закінчила школу із золотою медаллю і того ж року стала студенткою Київського політехнічного інституту. Навчання промайнуло легко й цікаво. Якось на практиці в одному з науково-дослідних інститутів зустріла його — свого Сергія. Провідний інженер спочатку став керівником її практики, потім — дипломної роботи, а згодом і всього її життя...
Ірина ніби потрапила під його чари. Кожне рішення схвалювала, навіть якщо воно суперечило її переконанням. Дівчина з характером, зі своєю думкою, якою знали її подруги, стала покірною. Спочатку Сергій умовив її на громадянський шлюб. Батькам Ірини це було не до вподоби. Але Сергій казав: «Потрібно перевірити свої почуття». Й Ірина слухняно кивнула. На перевірку пішло декілька років.
Коли Сергій отримав однокімнатну квартиру, вони таки побралися. Вагітність у Ірини проходила важко, і лікарі наполягли на стаціонарі. За час її відсутності чоловік звільнився з роботи і разом з другом організував спільне підприємство.
З лікарні дружину з сином Сергій привіз не додому (як з’ясувалося, квартира була під заставою), а до батьків Ірини. На її обурення, пояснив, що він постійно їздить у відрядження до Росії, де живуть клієнти фірми, а батьки їй допоможуть.
І спливали дні без чоловіка. Сергій приїжджав раз на місяць — привозив гроші. Потім — ще рідше: мовляв, багато часу приділяє філіалу в Новосибірську. Ірина вірила й чекала.
Чергового приїзду поставив перед фактом: квартиру продано. Сергій зробив це потай, без її згоди. Проте і тепер чоловікові вдалося переконати, що це було необхідно. Ірина пробачила. І вона з дитям залишилася без свого житла.
Коли Ярославчик пішов у дитсадок, Ірина влаштувалася на завод. Та після скорочення з посади інженера-програміста перекваліфікувалася на бухгалтера. На роботі її знали як вольову жінку, та й удома, з батьками і сином, відчувався характер. А от в сімейному житті... Хто вона: заміжня жінка чи мати-одиначка? Чому не жити разом? — не полишали такі думки жінку. Та коли Сергій приїжджав і засипав їх з сином подарунками й обіцянками, Ірина забувала про всі свої тверді наміри й вимоги. «Потерпи ще трішки, я ж стараюся для вас», — повторював Сергій. І вона терпіла й сподівалася. І в Ярославчика з’явилася сестричка Юлечка.
А Сергій напередодні цієї події... зник більш як на рік. Повернувшись, повідомив Ірині: хоче розлучитися і домовитися з нею «по-хорошому». Аліменти обіцяв платити, але лише на Ярославчика: «То ж мій син». На запитання: «А як Юля?» — відповів, що вона не його дитина. «А наполягатимеш, доведу, що мене тоді не було в місті».
Ірина була шокована. Жодних доводів Сергій не сприймав. Та й жінка вважала, що виправдовуватися нижче за її гідність.
...Після розлучення Ірина наче прокинулася від зимового сну. Занурилася в роботу і її помітили. Через півроку отримала підвищення — стала головним бухгалтером на підприємстві.
Сергій виїхав до Росії. Схоже, він безжалісно викреслив зі свого серця Ірину, їхнє подружнє життя, дітей. А Ярославчик і Юлечка частенько розпитують про батька, досі чекають. Та від Сергія ні листа, ні дзвінка.
Проте Ірина не сумує за колишнім життям. Зняла полуду з очей і побачила, що світло не лише в одному вікні. А чоловіка, котрий кохатиме і розумітиме, вона ще зустріне...
