Усе, що не робиться погано, робиться на краще
Ведмеді, хоча й здається дивним, коли дивишся на їхню масивність і удавану неповороткість, істоти дуже спритні й вельми швидкі. Тому поряд з лазінням по деревах по мед і плаванням у річках з пірнанням по рибу ведмеді ще й бігають. Зокрема й для того, щоб визначитися, хто з них найшвидший.
І хоча проходять такі забіги під вивіскою «Хто швидше втече від мисливця», ми ж бо знаємо, що насправді за такою вивіскою приховано зовсім інший зміст — «Хто скоріше наздожене мисливця». Забіги відбуваються щороку восени у найважчих лісових місцях. Що означає — з найбільшими перешкодами. Оскільки забіги влаштовували в усі попередні роки, організували їх і цього року.
А от і вони, забіги! Точніше, самі ведмеді. Яких набралося як учасників дві ведмежі дюжини — двадцять шість, і якщо не з точністю до одного, майже чотири десятки, чи сорок. Майже як у відомій казці про сорок розбійників та Алі-Бабу. І хоча ведмедів мало не стільки, скільки було тих розбійників, першим може стати тільки один, один як Алі-Баба. Точніше, один із двох перших, котрі відомі вже заздалегідь.
А що надія бути першим у всіх третіх ведмедів менша, ніж у кожного з цих двох, справжня боротьба розгорнулася саме між цими двома. Точніше, тими, хто стоїть за їхніми спинами. Які саме й улаштовують цю ведмежу біганину і суєту з їхньою метушнею і гризнею.
Як відомо, якщо хтось біжить так, що перебігає комусь дорогу, ті, кому він її перебігає, намагаються зробити все, щоб не тільки дорогу не перебіг, а й не біг узагалі. Для чого є безліч способів і засобів: перерити дорогу, щоб упав у канаву, покласти на дорозі камінь, щоб вивихнув ногу або хоча б спіткнувся і впав... Нарешті, кинути із-за рогу чи куща в бігуна палицю, яка перебила б ногу, а ще краще — все.
Та оскільки робити таке у всіх на очах (а не тільки на бігу) жоден розсудливий закулісний політик не буде, робить він це не на очах у всіх, а за відомими кулісами із занавісками. Щоб не було не тільки не видно й не чути, а й навіть нездогадувано і непідозрювано! Однак так, щоб той, хто біжить поряд, перестав бігти. Наприклад, перед початком забігу підсунути йому чашечку чаю чи кави, у які підсипати чи накапати щось таке, від чого перестав би він бігати, як бігав колись у двадцять чи тридцять років, і навіть сорок, а так, як можуть бігати тільки в дев’яносто, або й навіть у сто. Тобто щоб не тільки не біг, а насилу ноги пересував чи тільки тупцював на місці, а ще краще — узагалі на ногах не стояв!
Отже, дивлячись на нього, такого ведмедя, кожний (збоку) може сказати: «Та весь він і на ведмедя не схожий! Хіба що на стару ведмежу шкуру, добряче поношену і всю міллю поїдену...»
Хоча такому бігунові, котрий перебігає дорогу в неналежному місці, було б ще краще влаштувати так звану ведмежу хворобу, для благопристойності названу ще хворобою хребта: нехай весь час сидить у кущах на узбіччі, поки інший з перших прибіжить першим!
