Міжгалактичний літаючий друшляк долав останні тисячі кілометрів довгої космічної мандрівки до Землі. Посланці планети Глина в очікуванні зустрічі з аборигенами вже почали повторювати тексти вітальних промов.
Останню зупинку зробили на Місяці. Звідси Земля вже була, немов на долоні.
— Не збрехали старі пілоти зорельотів, коли розповідали про неймовірну красу цієї планети, — захоплено почухав кінцівкою потилицю штурман Мик.
— До того ж це рідкісний випадок у Всесвіті, коли така краса дісталась справді розумним поселенцям, — не приховував свого захвату й капітан корабля Вас.
— А про їх гостинність легенди ходять навіть аж до околиць нашої галактики, — вставив свої п’ять копійок і бортінженер Пет.
Про гостинність землян представники Глини і справді були добре начувані. Члени останньої сюди експедиції глинян у своєму детальному звіті залишили нащадкам зворушливі спогади про зустріч із аборигенами Землі.
Екіпаж зорельоту тутешні мешканці тоді приймали на найвищому рівні. Запросили до найкращої печери і всадовили на найм’якші шкури. А потім гуртом викопали глибоку ямегу, з неймовірним вереском загнали туди якусь велетенську незграбну тварину і, ласуючи її сирим м’ясом, влаштували щедрий бенкет.
Глинян тоді так вразила ця гостинність, що, не бажаючи залишатись у боргу, вони презентували землянам вогонь. А також навчили ним користуватися, щоб нерозумні ще діти Землі, чого доброго, не спопелили свою симпатичну планету.
Коли на ближчу півкулю Землі впала ніч, міжгалактичний друшляк пішов на зближення.
До поверхні планети вже залишалося кінцівкою подати, як раптом міжзоряний корабель добряче струснуло. Потім ще раз! Далі ще сильніше, а темна ніч за ілюмінаторами враз перетворилася на день.
— Вони що, здуріли? — пополотнів капітан, вмикаючи гальмівні дюзи.
Некоректне запитання було дуже доречним. Адже навколо буяли різнокольорові спалахи. І гуркотіло, аж вуха закладало.
— Може, вулкан розходився? — висловив припущення штурман, виводячи літаючий друшляк із небезпечної зони. — Спробуємо приземлитися в іншому місці.
Утім, за пару сотень кілометрів картина була копією попередньої. Глиняни знову опинилися в епіцентрі неймовірного гуркоту, нещадної хитавиці та блиску яскравих спалахів. Здавалося, саме небо раз за разом вибухало й розкидало довкола химерні пригорщі вогню
— Глобальна катастрофа! — жахнувся капітан. —Будемо знижуватися і рятувати братів по розуму. Вмикаю бортовий комп’ютер: слухайте сигнали про порятунок!
Члени команди зорельоту нашорошили вуха, і невдовзі комп’ютер справді пронизливо зарепетував:
— Вася, дай я! Дай, блін, я тепер бахну!
І через мить:
— За здоров’я іменинника по небу — вогонь!!! А тепер за його жінку й дітей! А тепер, блін, за його фірму!
Гух! Гу-гух! Гу-гу-гух!
Збагнувши хибність власного рішення, капітан стрімким манером вивів корабель із-під незрозумілого обстрілу і кинувся по пораду до комп’ютера. Той не забарився з підказкою: «Феєрверк — кольорові вогні, їх одержують, спалюючи порохові піротехнічні вироби під час свят, карнавалів тощо».
Аж три довгі місяці висів на земній орбіті друшляк прибульців з далекої галактики. Однак кожної ночі картина була тією само: закінчення свят чи карнавалів у вигляді яскравих спалахів, яким не було видно кінця-краю.
Бортінженер почав лаштувати сонячні батареї у зворотну від планети дорогу, назву цієї планети члени експедиції тепер трохи підкоригували — Вогняна Земля.
До наступного контакту з розумними прибульцями землянам знову залишилося чекати не одне тисячоліття. Хтозна, можливо, аж поки не закінчаться запаси отих порохових піротехнічних виробів.
P. S. Прикро, однак поки немає жодної можливості зв’язатися із братами по розуму. І повідомити, що покінчити з феєрверковою вакханалією спробував навіть глава нашої держави, який підписав відповідне розпорядження про заборону гучних салютів та яскравих феєрверків після десятої години вечора. Утім, на той час від сполоханих прибульців вже і сліду не було.
