Літо, а з ним і зміна у піонертаборі наближалися до фінішу. Розставатися із серпнем і дітьми було сумно. Ми вельми здружилися зі своїм другим загоном і кожен день намагалися зробити для них незабутнім. Улаштовували походи, вигадували ігри та конкурси. І навіть, під страхом звільнення, разом з напарником Костею водили дітей до нічного моря.
Костю все-таки звільнили. Начальник табору під час нічного обходу не знайшов його у вожатській. Хлопець вирвався на побачення, за що і поплатився. Прощання загону з Костем можна було супроводжувати похоронним маршем. Усі ридма ридали. Та й мені було невесело. Весь тиждень до кінця зміни треба було одній «справлятися» з тридцятьма шибениками, яких ми самі й розбалували. А попереду — складні деньочки: чергування в таборі, підготовка до концерту і прощального вогнища. Плюс повсякденне: зарядка, трудовий десант, походи на море. Подруги-вожаті мені щиро співчували.
День чергування в їдальні запам’ятався надовго. Діти накривали на столи повільно, рухалися, як сонні мухи. Довелося вишикувати їх конвеєром і, прикрикуючи, все-таки змусити ворушитися. Раптом відчуваю, що за мною хтось спостерігає. Обертаюся — за столиком вожатих сидить подруга Світлана із симпатичним хлопцем. Той глузливо посміхався...
Увечері з’ясувалося, що Ігор, так звали хлопця, був братом Світланки, і його пильна до мене увага була спричинена виключно симпатією. А мені було не до амурів: треба терміново думати над виступом у прощальному концерті. Засіли ми зі своїми активістами в лісовому загоновому будиночку, вигадуємо номери. Але на думку нічого не спадає: жарти несмішні, сценки посередні. І тут до альтанки входить Ігор з гітарою в руках: «Що, піонери, зажурилися? А таку пісню знаєте?
Ах, косы твои да бантики,
да прядь золотых волос,
глаза голубей Атлантики
и милый курносый нос.
Пісенька була про літо і перше кохання. Її простенький мотивчик зачарував усіх. Одразу народилася ідея міні-вистави, чи, по-нинішньому, кліпу. Участь брали всі: хлопчик і дівчинка зображували героїв сюжету, решта — співали і підтанцьовували. Ігор грав на гітарі. Забігаючи наперед, скажу, що виступ сприйняли із захватом, глядачі кричали «браво» і не відпускали нас зі сцени.
Наступного дня після знайомства ми з Ігорем зустрілися на морі: я привела дітей, а він грав у волейбол, але одразу приєднався до нас. «Якось ви нецікаво в море забігаєте, — каже. — А нумо, з низького старту, як у бігу. Смішніше буде». Дітям ідея сподобалася, й інакше ми в море вже не забігали. Купаючись, ми влаштували справжній морський бій. Непотоплюваним крейсером обрали мене. Всі дуже зраділи, коли я погодилася на «потоплення», що мої дітлахи і здійснили. От так непомітно новий знайомий став вожатим другого загону «за власним бажанням». Діти його полюбили.
Мені теж подобався симпатичний, веселий і дотепний Ігор. Останні три дні в таборі пролетіли в пориві нашої закоханості, що не лишилося поза увагою дитячих очей. Дівчата і хлопці «шпигували» за нами, обговорюючи найменші подробиці: як дивиться, як за руку бере, як повільні танці вдвох танцюємо.
Ігор був любителем ефектних сцен чи просто не хотів приховувати почуттів. Повертаємося одного разу всім загоном з обіду, а з радіорубки лунає пісня у виконанні Пугачової «Три щасливі дні». Так Ігор просто посередині плацу став переді мною на коліна і підспівував.
...Зміна закінчилася. А разом з літом минула і закоханість. Ми з Ігорем спробували зустрічатися в місті, але нічого з цього не вийшло. Напевно, почуттям нашим судилося народитися і піти разом з літом, морем, романтикою і смішною дитячою пісенькою.
Миколаїв.
