Вижити і вистояти в пеклі Великої Вітчизняної війни допомагали «трикутники». Молодята писали їх одне одному в перервах між атаками. В них Йосип і Зіна клялися в коханні, розповідали про фронтове життя.
Зима 1942 року. Третю добу рота, в якій служила Зіна, намагається вирватися з оточення. Рятуючи солдатів, санінструктор потрапила під мінометний обстріл і її було поранено...
Знепритомнівши, Зіна лежала на промерзлій землі. Розвідники знайшли і доставили її до польового шпиталю. Життя врятували, але почалася гангрена. Руки і ноги довелося ампутувати. Головний хірург Микола Соколов як міг уселяв надію на видужання. Після складної операції на передпліччі лівої руки Зіна змогла брати речі й умиватися. На залишок правої руки надягали спеціальну гумову манжетку із закріпленою ручкою — вона заново училася писати.
Безпорадність гнітила молоду жінку. Не давали спокою і думки про коханого: як повідомити йому про те, що трапилося?.. Під диктовку чергова медсестра написала: «Милий, дорогий Йосипе! Пробач, але більше не можу мовчати. Я постраждала. У мене немає ні рук, ні ніг. Не хочу бути для тебе тягарем. Забудь мене і прощай... Зіна».
Йосип дуже чекав звістки від коханої. Одержавши, несказанно зрадів, а прочитавши — сполотнів. Нещастя було велике, але перемогло велике почуття. «Якщо залишуся живий, — писав він, — ми будемо разом. Не думай нічого поганого і швидше одужуй. Багато разів цілую. Твій Йосип».
Зіна піднеслася духом. І навіть зустрічалася з робітниками заводу, яким розповідала про нещастя, що її спіткало, підтримувала і надихала їх. Незабаром було вироблено п’ять новеньких танків з написами «За Зіну Туснолобову».
Зінаїду направили до московського інституту протезування. Вже звідти вона писала у фронтові газети: «Дорогі мої, нехай цей лист дійде до серця кожного з вас. У мене немає ні рук, ні ніг, пишу обрубком правої руки. Фашисти позбавили мене всього: щастя, здоров’я, молодості. Помстіться за мене!»
Війна закінчилася. Гвардії старший лейтенант Йосип Марченко демобілізувався і повернувся до своєї Зіни... У них народилися син і дочка.
За виявлену мужність Зінаїді Михайлівні Туснолобовій-Марченко 6 грудня 1957 року було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Африкан СТЕНІН, підполковник у відставці.
Київ.
