«Бабусенько, ну почитай трошки... Ну будь ласка!» Малюк смикає бабусю за пелену і простягає їй книжку з казками. Нехай вона зачитана до дірок, дитина ладна в сотий раз, затамувавши подих, слухати про Бабу-Ягу і Котигорошка, Бармалея і Карлсона. Неможливо встояти перед зворушливим проханням, і баба з онуком удвох прилаштовуються в тихому куточку.
Захоплений сюжетом казки, маленький слухач освоює закони людських взаємин, персонажі чарівних історій демонструють йому цілу галерею характерів, учинків, доль. Усілякі перетворення, перельоти, зникнення і з’яви казкових героїв дають початкове уявлення про час і простір, про зв’язок людини з природою, із предметним світом. А страшні чаклуни, чудовиська і примари? Вони ніби спеціально створені для того, щоб маля могло випробувати себе на хоробрість і стійкість, навчилося розуміти, де зло, а де добро.
Як педагог, раджу до читання казок ставитися дуже серйозно. Не слід перетворювати його на тяжкий обов’язок. Хіба не спокусливо вийти з ролі дорослої, солідної людини і, згадавши щасливу пору дитинства, піддатися чарівності казкового вимислу, щиро повірити в чудесні події? От де безмежні можливості виявити фантазію, акторські здібності, почуття гумору — все те, що, на жаль, нечасто потрібне в повсякденному житті.
Чому б не почитати дитячу книжку в особах, давши кожному персонажеві свою інтонацію, свій характер? Дитині ця ідея напевне сподобається, і вона залюбки візьме деякі ролі собі. Можна розіграти простенький казковий сюжет за допомогою ляльок, а ролі головного режисера й актора відвести маляті.
Чудовий казкар Джанні Родарі нагадує таку стару гру, як «перебріхування казки».
«Жила-була дівчинка, яку звали Жовта Шапочка», — починаєте ви свою розповідь. «Не Жовта, а Червона!» — поспішає поправити малюк. «Так, Червона... Отож, пішла Червона Шапочка в гості до тьоті...» — «Не до тьоті, а до бабусі! Ти знов усе переплутала...» — сердиться малий слухач. Йому хочеться, щоб знайому казку розповідали тими ж словами, що й у перший раз. Але рано чи пізно діти виростають з казки, як зі старої одежини, і починають охоче її пародіювати.
Ще можна взяти, приміром, п’ять слів, що підказують сюжет Червоної Шапочки, і додати до них шосте, стороннє: «дівчинка», «ліс», «квіти», «вовк», «бабуся» і... «вертоліт». Тепер придумайте з цих слів історію, використовуючи звичні слова й образи в новому контексті.
Не менш цікаве і таке завдання: змінити докорінно характери казкових персонажів, мовби вивернути навиворіт казкову тему. Дитині треба буде придумати казку, в якій Червона Шапочка зла, а Вовк добрий; Попелюшка, капосне дівчисько, третирує сумирних названих сестер і мачуху, а Білосніжка зустрічає сімох кремезнів і стає спільницею їхніх бандитських набігів. Яка прекрасна можливість потренуватися в нестандартності мислення!
Якщо посягати на репутацію позитивних героїв страшнувато, можна піти іншим шляхом — придумати продовження до казки. Як живе Попелюшка після заміжжя? Може, вона не змінила давніх звичок: стирчить вічно на кухні — непричесана, у брудному платті? Така дружина Принцові швидко набридла, і він набагато охочіше проводить час із сестрами Попелюшки, які захоплюються танцями, кіно і подорожами. Суть гри в інтуїтивному аналізі казки.
Але навіть якщо залишити осторонь усі педагогічні достоїнства гри «перебріхування казок», це заняття розвеселить усіх малих і великих членів родини.
