Людину лікують не тільки ліки. А й добре відношення, обстановка і доброзичливість медичного персоналу. У цьому ми переконалися, побувавши в госпіталі міста Тира на півдні Лівану.
У стаціонарі цього медичного закладу 130 ліжок, а за тиждень тут обслуговують майже 300 пацієнтів. Хворі в палатах не затримуються. Після двох-трьох днів реабілітації їх відправляють додому. Навіть після серйозних операцій. Це політика не тільки провінційного госпіталю, а й усієї системи охорони здоров’я країни. Мінімальне перебування на лікарняному ліжку, за словами головного анестезіолога лікарні Абета Шифудина, обумовлена насамперед економією. В Лівані діє медичне страхування. Послуги місцевих ескулапів досить дорогі. Наприклад, видалення апендициту обійдеться пацієнту в 800—1000 доларів. Щоправда, 90—95 відсотків оплати йде за рахунок страхових компаній. За держслужбовців платить держава, а бідні громадяни країни мають соціальні дотації.
Друга причина швидкої виписки додому з госпіталю —інфекції. Лікарі побоюються зараження хворих стафілакоком та іншими вірусами. Хоча, на наш погляд, лікарня виглядає стерильно. (Усе пізнається в порівнянні). У палатах — санвузол і душ, не кажучи вже про кондиціонер і телевізор. Вони, звичайно, не впливають на санітарно-гігієнічний стан приміщення. Але створюють сприятливу психологічну обстановку.
Як нам пояснили, госпіталь Тира — не зразково-показовий заклад, а ймовірніше, середньостатистичний. Потенційного пацієнта українських державних поліклінік і стаціонарів вражає медичне устаткування, яким оснащено провінційну ліванську лікарню. Рентгеноапаратура нагадує космічний корабель. Цілковите обстеження пацієнта з установленням діагнозу і виявленням проблематичних зон організму відбувається протягом півгодини і коштує 200 доларів.
Головний анестезіолог тирського госпіталю Абет Шифудин учився в Москві, в інституті ім. Патриса Лумумби. Приїхав на батьківщину і кілька років доводив свою спроможність у медичній практиці. Сьогодні він працює в державному медзакладі й займається приватною практикою. Навчання в Союзі згадує з ностальгією. Серед його ліванських колег-медиків більшість одержала освіту у вузах Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Мінська. Абет продовжує удосконалювати своя професійну майстерність. Постійно, за рахунок госпіталю, він їздить на різні симпозіуми і конференції, переймає передовий досвід, знайомиться з ноу-хау в галузі медицини. За його словами, нашим клінікам ще дуже далеко до світових стандартів щодо медичного устаткування і техніки. А ось наші лікарі за своєю підготовкою не уступають закордонним колегам, а в деяких професійних моментах навіть виграють.
...Під час нашої розмови в госпіталь надійшов чоловік із серцевим нападом. До того ж хворий страждав на ядуху. Лікар-ординатор (одержав освіту у Франції), пославшись на те, що пацієнт «не його профілю», залишив його на «каталці»... Його колега, що вчився (як потім з’ясувалося) в Україні, швидко зробив масаж серця хворому і дав кисневу подушку.
За словами лікаря Абета Шифудина, ті, хто учився в Союзі, а потім у країнах СНД, одержали хорошу медичну освіту. В її основі лежить гуманне відношення до хворого й уміння надати допомогу в будь-якій ситуації, незалежно від професійної спеціалізації. Абет зізнався, що саме цей придбаний менталітет «радянського» лікаря не дозволяє йому відмовляти в допомозі навіть тим пацієнтам, які не в змозі заплатити за лікування. Головне для мене людина, а потім — гроші, каже ліванський анестезіолог.
