Усе найкраще, найсвітліше і найдобріше на Землі — від Любові. Недумано й негадано прийшла вона і до мене. Сп’янила, забрала спокій, захопила у вир і понесла, понесла...
Богдане, мій Богом даний чоловік, нарешті звертаюся до тебе на «ти». Твоє ім’я, мов пісня, рветься з грудей. Таки буває на світі диво! Жила собі у парі із самотністю, а доля несподівано подарувала мені принца, про якого мріяла все життя!
Богдане, Богданчику, Богданку, чи сподівалася майже в сорок років покохати? З першої хвилини нашого знайомства відчула духовну спорідненість, вгадала в тобі друга, з яким можна говорити про все на світі.
Твої листи несли надію на нову зустріч. Я босою по снігу бігла б до тебе, щоб підкласти руки під усі твої клопоти.
Богдане, я звикла до твого оксамитового голосу в слухавці. І ти радів моїм дзвінкам. Це надихало мене, додавало сил. А як приємно було чути, що я — твій якір надії. З якою втіхою готувала сюрпризи для тебе і твоєї донечки. Шалено заздрила тим, хто спілкувався з тобою щодня: чи розуміли вони, яким скарбом володіють.
З тугою згадую кожне твоє слово, кожен жест, кожну хвилину, проведену разом. І твою колючу щоку, яку поцілувала вперше і... востаннє.
Богдан. Богом даний, та — не мені. І все-таки вклоняюся тобі, Любове. Ти оживила моє зболіле серце, а рік надії на щастя — хіба цього замало?
Буча Київської області.
