Головне — почути крик про допомогу

Коли ми з чоловіком одружилися, перші кілька років наймали квартири в різних районах міста. Із сусідами здоровалися, та близько ніколи не дружили. У нас народився син і, коли йому виповнилося три роки, ми купили однокімнатну квартиру. Тут по сусідству жили дуже милі люди. Ми поверхом (а це вісім квартир) відзначали всі свята і дні народження, приїжджали одне до одного на дачу. Але найбільше ми спілкувалися з сім’єю, котра жила у квартирі навпроти. Чоловік із дружиною (Сергій і Лариса) працювали в банку, дочка Світлана навчалася в інституті, а син Костя закінчував школу.

Якось ми з чоловіком, приїхавши раніше додому, почули галас із квартири Сергія і Лариси. Костя запросив шкільних товаришів, щоб відзначити вступ до інституту. Мій чоловік ще в загальному коридорі відчув запах «травки». Але ввечері ми нічого не сказали Костіним батькам: мало чого, раптом чоловік помилився. А через рік Лариса прибігла до нас у сльозах і сказала, що Костя вже третій день не ночує вдома, і що напередодні вони помітили у нього на руках сліди від голки.

Тільки я знаю, який це був для них удар. Постійні сварки, втечі Кості з домівки і його небажання лікуватися, вимотали Ларису. І вона... вигнала сина з дому, заявивши, що більше не хоче його знати.

Зрідка я зустрічала Костю на вулиці голодного, обірваного. Запрошувала додому, щоб нагодувати, та він дивився на мене відчуженим поглядом, зовсім не впізнаючи. Чула, як він ночами дзвонив додому і просився туди, але моїх сусідів немов підмінили: вони кричали, що не хочуть його більше знати і бачити. Тоді Костя лягав на килимку і засинав. А ранком знову зникав до глибокої ночі...

Іноді хлопчика забирали в міліцію, іноді він сидів у КПУ за крадіжки. А нещодавно повернувся. Як не дивно, та батько сам впустив сина додому. Костя просив допомогти йому вилікуватися, обіцяв, що тільки за допомогою батьків його життя зможе налагодитися.

Тепер Костя перебуває в одному із наркодиспансерів. Батьки до нього їздять раз на тиждень, возять передачі. Лариса каже, що він трохи почав поправлятися, з’явився здоровий блиск в очах. А я слухаю її, і мені стає страшно: адже вона колись відмовилася від сина і могла його назавжди втратити. Через свої сліпоту і небажання в потрібний час простягнути руку допомоги...