Прадід мого діда приїхав до Олександрівки більш як півтора століття тому — 1841 року. Займався бджільництвом, але не заради прибутку, а через цікавість. Його дуже поважали. І мого дідуся Василя Митрофановича Кравця, доцента Донецького медичного університету, добре знають і колеги, і пацієнти. Пам’ятають його і в нашому селі.
Василь Митрофанович, старший із братів, першим розпочав династію медиків. Учився в сільській школі на відмінно, а коли настав час обирати фах, попрямував до медичного технікуму. У такий спосіб хотів наслідувати дядька і хрещеного батька Олексія. Навчався в технікумі, потім у медінституті, після чого у Ленінграді закінчив військово-медичну академію. Однак лікувати сильних і дужих військових Кравцю не сподобалося. Після кількох років перебування на цілині повернувся на «гражданку», додому.
Довгий час лікар працював в обласній клінічній лікарні імені Калініна. І тепер, попри свій поважний вік — 74 роки, — щопонеділка і щоп’ятниці приходить на роботу, аби допомогти своїми порадами, поділитися досвідом. А родинну справу продовжують діти: донька — лікар-окуліст, син — хірург, невістка — теж медик.
Тетяна КРАВЕЦЬ,учениця Олександрівської загальноосвітньої школи
Мар’їнського району
Донецької області.
