У Житомирі в приміщенні обласної наукової бібліотеки відкрилася виставка робіт художника-карикатуриста Василя Вознюка «Новинка сезону».
Вітаючи з цією подією, численні гості у своїх виступах не раз повторювали, що в його творчій біографії це перша персональна виставка. Але задля точності треба було б додавати: в Україні. Бо у Вознюка все якось не так, як «у людей». Ще 2000 року він одержав Гран-прі першого україно-французького конкурсу політичної карикатури «Преса і влада», затим була персональна виставка в Парижі — у Клубі преси міжнародної правозахисної організації «Репортери без кордонів».
Василь щиро зізнався: не любить він творити «для столу», хоче, щоб загал бачив його карикатури. Але про виставку в Україні навіть не мріяв, бо для її проведення потрібні гроші. А звідки вони в художника, який, до того ж, творить у Житомирі? Тож ідея «Новинки сезону» належить Житомирській обласній спілці ветеранів афганської війни та громадській організації Творче об’єднання мистецтв «Аполлон». Спонсорами заходу виступили товариства «Афган-профі» та «Поліський лабрадорит». Завдяки цьому має тепер нарешті і видрукований у кольорі буклет, де представлені репродукції кращих робіт.
Під час відкриття виставки першим привітав його з цією подією керівник обласної афганської організації Павло Ментов. Вознюк — теж учасник тої війни. Вирушив туди добровільно, вільнонайманим — у пошуках романтики, бо знудився від розміреного спокійного життя. Тоді, у 1986-му, йому було двадцять вісім і працював він на приладобудівному підприємстві.
З дитинства звик до мандрівного життя від «точки» до «точки», бо народився в Узбекистані в родині військового. Вирушаючи до Афганістану, взяв із собою величезну валізу, в якій були навіть акварельні фарби. Здатність малювати відкрив для себе за досить незвичних обставин. Відзначав свій одинадцятий день народження, на підвіконні грав магнітофон — і раптом у нього шарахнула блискавка. Перепало й Василеві. А в лікарні, де робити не було чого, зрозумів, що малювати подобається. Та в Афганістані валіза з фарбами не дісталася навіть пункту призначення — Джелалабада: він їхав у бетеері, а «Урал», де вона лежала, наскочив на міну.
Під час виконання інтернаціональної місії ким тільки не був — від будівельника до кочегара. А час творити настав, коли потрапив до госпіталю. Не було навіть паперу, тож на звороті топографічної карти малював шаржі на поранених, щоб розвеселити побратимів. Отоді, каже, й відчув, що його покликання — карикатура. З усмішкою згадує про відповідальне завдання, після якого афганські вояки почали ходити строєм «не з тої ноги». Просто доручили проілюструвати статут збройних сил Афганістану, а він зобразив стройові прийоми... в дзеркальному відображенні.
1988 року повернувся додому, а вже наступного став автором твору, що здобув визнання: Пегас, запряжений у плуг у вигляді пера, яким трудяга-журналіст оре газетну ниву. Кілька разів посідав перші місця в конкурсах карикатур «Приватне підприємництво України». Був лауреатом міжнародного конкурсу «Карлюка», Першого Московського фестивалю карикатур, міжнародного конкурсу «Технологія» у Загребі. Подобається йому назва спеціального призу Сталепромислової компанії, який здобув на конкурсі в російському Єкатеринбурзі, — «За залізну логіку». Одержав
В. Вознюк і спеціальний приз «Голосу України».
Були й зовсім унікальні роботи. Наприклад, запросили взяти участь у благодійному проекті — оформленні популярної книги про вагітність, що вийшла під патронатом короля Бельгії. Спробуйте придумати карикатуру на таку специфічну тему! Торік Вознюк намалював два шаржовані портрети англійської королеви Єлизавети ІІ — аквареллю та олією, які зберігаються тепер у Букінгемському палаці.
Прикордонники, як і афганці, теж вважають Вознюка своїм: нагородили сержанта запасу грамотою і пам’ятною медаллю. По-перше, служив на кордоні, по-друге, на ентузіазмі допомагає створювати музей історії прикордонних військ. А колеги по творчому цеху нагадали: карикатурист — це прикордонник, який перебуває на кордоні між підсвідомістю та свідомістю і своєю холодною рукою ловить ті думки, які пересуваються із підсвідомості у свідомість.
Василь зізнався, що любить філософські карикатури, над якими треба поворушити мізками. З газетами останнім часом співробітництво в нього не складається, бо довелося б, як каже, взяти участь у війні чорних піарів, а він хоче бути об’єктивним. Сьогодні Вознюк — головний художник «Асоціації КВК України». Є в нього така мрія: створити сучасну історію України у веселих малюнках.
— Василя добре знають у світі, а в Україні — менше, — визнав головний художник «Перцю» Олексій Кохан й пообіцяв виправити цю несправедливість — для початку дати в журналі вернісаж.
А як нині справи на ниві карикатури в цілому по Україні? Володимир Казаневський переконаний: цей жанр відроджується. Цього року вийшло друком уже три альбоми карикатур, а до того за весь час незалежності — жодного. Українські карикатуристи на престижних міжнародних виставках і конкурсах у 40 країнах світу завоювали не менш як 700 нагород.
Житомир.
