Для нас, сільських жителів, єдина розвага — телевізор. На жаль, і цього ми майже позбавлені. Телепрограми одноманітні й нудні. Показують тільки іноземні фільми, а в них — любов, що переходить у розпусту. Але ж біля екрана збирається вся родина: діти й онуки... Мимоволі пригадуємо старі добрі фільми та наші корифеї: Карпенко-Карий, Кропивницький, Гоголь.
Вечорами дивимося новини, але й тут задоволення мало. Телеведучі видають інформацію, як з кулемета, квапляться, начебто рекорди встановлюють. А в багатьох людей похилого віку проблеми зі слухом, та й реакція не така вже швидка, тому не завжди уловлюємо, про що йдеться, доводиться в онуків перепитувати...
Іван САРБАШ, ветеран Великої Вітчизняної війни.
Маріуполь Донецької області.
