Послухаєш жінок, так жоден чоловік не гідний навіть їхнього мізинця. Мовляв, п’ють, кидають їх, бідних, на поталу долі з дітьми, холодними і голодними. А мене от, приміром, кинула дружина. І теж з дітьми!
Одружився я рано, про що зараз, звичайно, шкодую. Але з великого кохання. Закінчили з дружиною інститут і влаштувалися на роботу. Я часто затримувався, тому що хотів утвердитися на новому місці. А дружині це не подобалося: ввечері вона хотіла піти в кіно, а мене ще не було вдома, у вихідні хотіла відпочити на дачі, а я брав собі роботу додому, щоб хоч якось зняти навантаження в будень. Сімейні скандали почастішали в стінах нашого будинку, і одного дня Олена (моя дружина) заявила, що кидає мене.
Якийсь час ми жили окремо. Мене підвищили в посаді (став начальником відділу), відповідно і заробляти почав більше, а вдома з’являтися раніше. Олена вирішила, що тепер так завжди й буде, і повернулася. Потім у мене почалися відрядження, що, природно, Лєну обурювало, часті зустрічі з клієнтами.
Згодом у нас народився син, а через три роки Олена подарувала мені донечку. Щоб дружині було легше, я найняв няньку. Тепер Лєна ходила по салонах краси, зустрічалася з подругами, відвідувала клуби. А потім наша фірма закрилася, і я залишився без роботи...
Пам’ятаю, коли Лєна складала у валізи свої речі, кинула фразу, начебто я сам усе зіпсував. Що діти вважають няньку ріднішою людиною, ніж власну матір і що тепер я маю замінити їх обох. А ще сказала, що дочка зовсім і не моя, вона — «помилка скороминущого роману».
...От уже сім років ми живемо втрьох: я, син і дочка. Про маму вони вже нічого не запитують, тому що бояться мовчання у відповідь, як це було раніш. Я потроху стаю на ноги: відкрив свою справу, знайшов непогану двокімнатну квартиру. Але образа на колишню дружину залишилася: коли вона йшла від нас, забрала всі речі, техніку, посуд. І навіть не подбала залишити хоч якісь гроші на дітей. Адже в нас тоді й шматка хліба не було.
Запоріжжя.
