Він спитав: «Як проїхати в Аркадію?» Я відповідаю.
Ви сідаєте на п’яту марку.
Ви хочете, ви сідаєте в тролейбус.
Ви хочете, ви сідаєте в трамвай.
Але ви сіли і ви їдете.
І ви їдете, доки ви зовсім не зупинилися.
Коли ви зовсім зупинилися, ви приїхали.
Коли ви відчули, що ви приїхали, ви зійшли.
Тоді ви йдете прямо.
Ніяких угору, ніяких униз, ніяких ліворуч, ніяких праворуч... Так, я занудний, але я ж хочу, щоб ви прийшли.
Коли ви прийшли, ви відчуєте.
Ви побачите, що там усі купаються. Роздягайтесь і купайтеся самі. Ви зрозуміли мене? Ото й буде Аркадія, щоб ви були здорові...
Це — цитата з нової книги Михайла Жванецького «Одеські дачі». Монолог не придуманий письменником, а підслуханий. Якраз на одній із старих одеських дач, відділеній від хлівця, який наймав під дачу сам Жванецький, чи то хистким штахетником, чи то низьким чагарником. І вся ця книжка — з його діалогів із сусідами чи сусідів одне з одним, із ненароком почутих монологів, які передають не просто унікальну мову одеситів, а й саме неповторне повітря Одеси. Тим більше — на старих дачах. Де кожний вивільнюється і стає самим собою. На жаль, таких дач зараз майже не лишилося. На їхньому місці виросли залізобетонні палаци в кілька поверхів, відділені від усього світу височенними і теж залізобетонними парканами. А значить — нема й того спілкування, яке було. Нема живих голосів. Ще добре, що як свого часу Бабель доніс до нас голос Молдаванки, так тепер Жванецький — голос одеських дач на Великому Фонтані...
Що це — ностальгія за минулими роками, спілкуванням зі щирими людьми? Гадаємо, не тільки. А й надія. «Нехай це, — каже письменник у книзі, — завжди буде з нами... Як наше життя, як наша любов...»
Про гумор, який так щедро переповняє книгу, сам Михайло Жванецький під час її презентації сказав так: «Гумор не придумується. Гумор народжується!» Серед людей, звичайно ж. «Одеські дачі» народилися там, де «ліворуч жарять рибу, праворуч варять борщ, попереду лузають насіння, позаду майже готовий шашлик». Ось лише один з діалогів, почутий у такій обстановці:
— А я тільки-но з матчу.
— Багато народу?
— Так майже стадіон повний ущерть. Але гри нема, цей новий штимп з Кіровограда — нуль. Ні ходу, ні удару. Головою він два рази бив повз м’яч і один раз повз ворота. Ми йому свистіли всю дорогу. Він уже не жилець. Квартири йому не бачити...
Тим часом усі діалоги й монологи сусідів по дачі щедро пересипані думками-афоризмами самого Михайла Жванецького, над якими, їй-богу, не зайво замислитись. От лише деякі:
Прийми п’яного як норму, тверезого як виняток, і полегшає.
Виключи заздрість і одержиш її від інших.
Я думаю, що мерзотниками не народжуються. Ними бути вигідно.
Наша демократія — це світлофор, де горять три вогні зразу.
Наша свобода — це зрізати нігті, не скидаючи шкарпеток.
Не можеш рухатися вперед — насолоджуйся поворотом, одержуй задоволення від заднього ходу і топтання на місці.
Претензії, скарги, лемент і вибивання — шлях до щастя. Яке прийде, якщо приймеш таке життя.
Усе, що нам шкодить, ми возимо з собою. Тож не зривайтеся раптово: воно всередині. А в іншому привіт усім.
Одеса.
ВІд редакцІЇ. Щиро вдячні Всесвітньому клубові одеситів, який підготував до видання книгу М. Жванецького «Одеські дачі» і надав кілька її екземплярів як призи для передплатників «ГУ».
